На новітню історію країн Азії та Африки поширюється за¬гальна періодизація новітньої історії
Є 2 основних варіанти:
І-й варіант: 1914 р. - початок XXI ст. Вона поділяється на 2 періоди.
Перший період тривав від початку Першої до початку Другої світової війни (1914-1939). Відбувалися деякі зміни у становищі афро-азіатських народів під владою колоніальних імперій, розвивались організовані національно-визвольні рухи, формувалась їх ідеологія, висувались національні лідери. Ліквідували свій напівколоніальний статус Афганістан, Іран, Китай. Зазнала краху Османська імперія й утворилась Турецька Республіка. Виник ряд нових арабських держав. Національно-патріотичні сили тих країн, яким не вдалося позбутися колоніального поневолення, набували певного політичного досвіду. Метрополії, зі свого боку, шукали нових методів стримування національно-визвольного руху.
Другий період новітньої історії країн Азії та Африки розпочався з Другої світової війни (1939) і триває до наших днів. Поетапно розпалась колоніальна система імперіалізму, на шлях незалежного розвитку стало кілька десятків молодих держав. За подібністю завдань і тенденцій розвитку їх об'єднують у групу «країн, що розвиваються», хоча кожна з країн обирала ту чи іншу економічну і суспільно-політичну модель трансформації, виходячи з національних інтересів і можливостей, орієнтуючись на власні традиції і на популярні у світі ідеї і концепції. Великий вплив на цей процес справила боротьба наддержав СРСР і США на міжнародній арені, політика колишніх метрополій. Країни Азії та Африки мають цінний досвід переходу від будь-яких економічних відносин (натурально-патріархальних, напівфеодальних, феодальних з капіталістичним укладом, «соціалістичних») до ринкових.
За короткий час до групи високорозвинутих держав світу приєдналась Японія. Безсумнівними є успіхи регіональних лідерів Азії - Китаю та Індії. Виник феномен «нових індустріальних держав» і нафтовидобувних держав, які зробили економічний прорив внаслідок проведення виваженої політики. Водночас країнам Азії та Африки не вдалося уникнути економічних потрясінь, збройних конфліктів, помилок і невдач. Стався цілий ряд воєн, які завдали непоправної матеріальної, екологічної, моральної шкоди народам, що були в них втягнуті (війна Франції в Індокитаї, корейська війна, в'єтнамо-американська війна, ірано-іракська війна, іраксько-кувейтська війна, численні війни і збройні конфлікти в Африці). Здійснюється пошук шляхів розв'язання таких надзвичайно складних проблем, як подолання економічної відсталості, низького рівня життя, етнічного і релігійного протистояння, боротьба з інфекційними хворобами, СНІДом та ін.
ІІ-й варіант:
1) 1918 — 1945 рр. (переділ світу після Першої св. Війни, створення мандатної системи та Ліги націй, розпад деяких імперій (Османська), поштовх національно-визвольної боротьби); 2) 1945 — 1991 (криза та розпад колоніальної системи в кілька етапів, пошук новими країнами оптимальних моделей розвитку);
3) 1991 – до наших днів (кінець біполярного світу , посилення впливу в регіоні інших глобальних гравців, посилення нерівномірності розвитку країн Сходу та їх відставання від більш розвинутих країн. Водночас, глобалізація посилила боротьбу демократичних та антидемократичних начал із відповідними своїми специфічними проявами в країнах Сходу, посилення релігійного фактору, триває регіональна інтеграція в контексті глобалізації).
