Політичне життя у США відзначалося формуванням двопартійної системи. На її створення значною мірою вплинула політична система Англії. До здобуття незалежності у політичному житті головну роль відігравали, як і в Англії, торі та віги. На початку свого існування партії фактично були політичними клубами верхівки суспільства або фракціями в конгресі. Поступово виникав зв'язок між політичними партіями та виборцями. Склався інститут професійних політиків. Боротьба за президентське крісло стала боротьбою лідерів партій.
У перші роки після здобуття незалежності основним питанням політичної боротьби було питання державного устрою. Сформувалася перша двопартійна система: федералісти та антифедералісти. До початку XIX ст. при владі знаходилися федералісти. Своїм ідейним політичним лідером вони вважали Джорджа Вашингтона. Під час їхнього правління було закладено підвалини федерального устрою США. В 1801 р. до влади доступилися національні республіканці (антифедералісти), ідейним лідером яких був Томас Джефферсон. Вони утримували владу аж до 1828 p., докладаючи зусиль для зміцнення демократії та формування сильних центральних органів влади.
Посилення соціальної неоднорідності суспільства, розширення виборчих прав та освоєння Заходу потребувало нових підходів і політичних рішень. У 1829 р. президентом став Ендрю Джексон, який очолив нову демократичну партію (вона започаткувала сучасну демократичну партію). Демократи проголосили курс на максимальну свободу підприємницької діяльності за принципом «рівних можливостей». Джексон за період свого президентства (1829— 1837 pp.) провів реформи, спрямовані на децентралізацію фінансової системи (було ліквідовано центральний банк, усю фінансову систему передано приватним банкам) і тарифної політики (ліквідовано систему протекціонізму). Така політика демократичної партії користувалася підтримкою плантаторів Півдня та промисловців, банкірів і фермерів, пов'язаних з освоєнням земель на Заході.
Демократи перебували при владі до 1841 р. За їхнього правління у внутрішню політику США було запроваджено практику, за якої новий президент проводив чистку державного апарату, а на вивільнені місця призначав своїх прихильників.
У 1841 р. президентом став Вільям Гаррісон — лідер нової партії вігів, спадкоємниці національних республіканців. Вони обстоювали інтереси федерального уряду, схилялися до компромісу з плантаторами Півдня у питаннях рабства.
Демократи і нові віги утворили другу двопартійну систему, яка проіснувала до 1860 р.
Новою політичною силою, яка рішуче протистояла інтересам Півдня, показала себе республіканська партія, яка була створена 1854 р. в Чикаго та існує дотепер.
Її лідером став Авраам Лінкольн (1809-1865). Республіканці на хвилі широкого аболіціоністського руху, що розгорнувся, особливо на Півночі США, доступилися до влади 1861 р. їм належало розв'язати найпекучішу на той час проблему США — проблему рабства.
