Франція наприкінці XIX - початку XX ст. залишалася країною, де сільське господарство першенствували перед промисловістю, а ремесло і дрібні підприємства першенствували перед великим фабрикою. Банківський капітал, відсотки на банківські вклади, дрібна власність - рухома і нерухома -характерні риси французької економіки. У 1869 р. населення Франції було одно 38,4 млн. осіб, у 1903 р. - 39,1 млн., в 1906 - 39,25 млн. чол. З цього числа в перші роки XX ст. самостійних працівників (заробляють самостійно) було 15, 8 млн. чол. У свою чергу з цих 15,8 млн. чол. промислових робітників було 6,8 млн.На початку XX ст. в економічному житті Франції настало певне пожвавлення. У східних районах і на півночі швидко розвивалася нова металургійна база. З 1903 по 1913 р. видобуток залізної руди зросла в три рази. Однак більша частина руди споживалася не французької, а німецької металургією.Колишня головна металургійна база Франції в центральному масиві, в районі Сони і Луари, перебувала в занепаді. Франція посіла друге місце у світі (після Сполучених Штатів) з випуску автомобілів, але французьке машинобудування зростало, як і раніше дуже повільно, і 80% всіх верстатів ввозилося з-за кордону.Прискорився процес концентрації виробництва. У департаменті Паде-Кале в 1906 р. в руках компаній зосередилося близько 90% всієї вуглевидобутку. На шести автомобільних заводах, побудованих на початку XX ст. в паризькому районі, сконцентрувався випуск майже всіх автомобілів, які вироблялися в країні. Фірмі Шнейдера належали не тільки найбільші в Європі військові заводи, але і рудники, сталеплавильні заводи та інші підприємства в різних районах Франції. Французькі залізні дороги були монополізовані шістьма залізничними компаніями.Незважаючи на значний промисловий підйом, Франція відставала від інших великих капіталістичних держав, як за рівнем виробництва, так і за ступенем його концентрації. Ще в 1880 р. Франція, Німеччина і Сполучені Штати виплавляли приблизно однакову кількість стали (1,2 - 1, 5 млн. т), але до 1914 р. Сполучені Штати виплавляли вже майже 32 млн.т, Німеччина - 16, 6 млн ., а Франція - всього 4, 6 млн. т. У 1912 р. на одне підприємство у Франції в середньому припадало в два з гаком рази менше робітників, ніж у Німеччині. Більше третини всього французького пролетаріату було зайнято в текстильній промисловості, у виробництві предметів розкоші та моди, у цих галузях переважали дрібні підприємства, робота на дому.Одним з факторів, які гальмували розвиток французької промисловості, була бідність вугільних ресурсів. У 1913 р. довелося везти з-за кордону більше третини всього споживаного в цьому році вугілля. Недолік вугілля, особливо коксівного, посилював експансіоністські настрої керівників французької металургії, прагнули опанувати багатими німецькими вугільними басейнами.Але головна причина порівняльної відсталості французькій індустрії полягала в структурних особливостях французької економіки, важливу роль в якій грав лихварський капітал. Французькі банки, концентровані вклади незліченних дрібних вкладників, експортували капітал у грандіозних розмірах, розміщуючи його то в урядових і комунальних позиках іноземних держав, то в приватних і казенних промислових підприємствах і залізних дорогах за кордоном. До середини 1900-х років близько 40 млрд. франків французьких капіталів було вкладено в закордонні позики і підприємства, а на початок війни ця цифра вже дорівнювала близько 47-48 млрд. Політичний вплив належало у Франції не стільки промисловцям, скільки банкам та біржі.За розмірами вивезення капіталу Франція посіла друге місце у світі після Англії. Франція володіла величезною колоніальною імперією, поступалася за розмірами лише англійською. Територія французьких колоній майже в двадцять один раз перевищувала територію метрополії, а населення колоній становила понад 55 млн., тобто приблизно в півтора рази перевершувало за чисельністю населення метрополії.У Франції після краху Комуни остаточно консолідувався лад сильно централізованою.Верховними законодавчими установами Франції згідно конституції були палата депутатів, формована на основі прямих виборів, і сенат, заснований на двоступеневому виборі, який обирається від місцевих виборних установ - генеральних рад. Ці органи на спільному засіданні (конгресі) обирали главу держави, президента республіки. Президент призначав кабінет міністрів, відповідальний перед законодавчими палатами. Кожен закон повинен був пройти як через палату, так і через сенат.Ключові позиції французької економіки - банки, промислові об'єднання, транспорт, зв'язок з колоніями, торгівлю - тримала у своїх руках могутня група фінансистів. Вона, в кінцевому рахунку, направляла і політику уряду.У силу порівняльної «застійності» французької економіки значну частину населення складали так звані середні шари - дрібні підприємці міста і села.Уповільнення темпів економічного розвитку країни відбивалося і на становищі робітничого класу. Робоче законодавство було надзвичайно відсталим. Закон про 11-годинному робочому дні, введений спочатку для жінок і дітей, був в 1900 р. поширений і на чоловіків, але обіцянка уряду про перехід через кілька років на 10-годинний робочий день не було здійснено. Тільки в 1906 р. був остаточно встановлено обов'язковий щотижневий відпочинок. Франція відставала від ряду західноєвропейських країн також в галузі соціального забезпечення.
