На відміну від кінця XIX ст., коли в політичному житті Франції головна боротьба точилася між монархістами і республіканцями, із початку ХХ ст. головного значення набула боротьба між лівими (радикальними) республіканцями – радикалами і правими (поміркованими) республікан-цями. Радикалів очолював Жорж Клемансо.
Клемансо Жорж (1841-1929) - прем’єр-міністр Франції в 1906-1909 та в 1917-1920 рр. Здобув медичну освіту в Сорбонні. Деякий годину практикував як лікар. Упродовж всієї політичної кар’єри виступав за реванш Німеччині за поразку Франції у війні 1870-1871 рр. Один з засновників Республіканської партії радикалів. За гострі промови в парламенті отримав прізвисько «Тигр», а й за внесок у перемогу над Німеччиною в рокта Першої світової війни (1914-1918 рр.) - «Батько перемоги». Голова Паризької мирної конференції за підсумками Першої світової війни. У 1920 р. відійшов від політики і займався літературною й публіцистичною діяльністю.
Партія радикалів мала велику популярність серед міської дрібної буржуазії і селянства. У її програмі були сформульовані принципи захисту республіки, приватної власності, боротьби проти засилля церкви, вимога націоналізації великих монополій, введення прогресивного прибуткового податку.
На початку XX ст. у французькому парламенті діяло близько десятка партій й груп, жодна із які не мала більшості в парламенті і, отже, не могла самостійно сформувати уряд. Більшість для формування уряду могла бути досягнута лише шляхом створення блоку різних партій. Ос-кільки такі блоки були нестійкими, то нестійкими були і уряди, створені ними. Так, із 1900 по 1914 рік у стране змінилося 13 урядів, кожен із які в середньому проіснував близько року, а деякі всього два-три місяці.
Важливим чинником французької політики був ідея «реваншу» за програну Франко-прусську війну. Реваншисти, які підтримували практично усі партії, називали Німеччину «спадкоємним ворогом» і закликали до нової війни із нею, щоб помститися за поразку і повернути Ельзас й Лотарингію.
На парламентських виборах 1902 р. перемогу здобув «Лівий блок», що об’єднав радикалів й соціалістів. «Лівий блок» обіцяв провести важливі соціальні реформи, у тому числі закон про пенсії і закон про 8-годинний робочий день. Главою уряду (Заради Міністрів) «Лівого блоку» ставши один із лідерів радикальної партії Еміль Комб, а 1906 р. уряд очолив Ж. Клемансо. Аж до початку світової війни радикали відігравали провідну роль всіх урядах. У 1902-1905 рр. через парламент було проведено ряд законів, котрі відокремили церкву від держави і від школи. Здійснення інших обіцяних радикалами реформ довго відкладалося. Лише в 1910 р. (после відставки Ж. Клемансо) було б прийнято закон про пенсії, за яким французам, що досягли 65 ро ків, призначалася пенсія за старістю (у Німеччині і Англії - із 70 років).
