Після придушення Паризької комуни між буржуазними партіями розпочинається суперечка з приводу подальшого розвитку державності, про те, який політичний лад найкраще захистить експлуататорські класи від нової революції. Більшість у Національних зборах, обраних ще до Комуни, становили монархісти. Серед них сформувалося три погляди на цю проблему: 1) реставрація династії Бурбонів (легітимісти); 2) передання влади нащадкам Луї-Філіппа Орлеанського (орлеаністи); 3) передання влади наступникові Наполеона III (бонапартисти). Та, незважаючи на це, А. Тер (сам монархіст), наперекір усім сподіванням, через страх перед новим революційним вибором, висловився за збереження республіканської форми правління за умови, що всі ключові посади в уряді цієї республіки приберуть до рук монархісти. Такий компроміс не влаштовував представників крайньої реакції, й А. Т'єру довелося піти у відставку.
Президентом став один з винуватців Сіданської катастрофи, відкритий монархіст- маршал Е. Мак-Магон. Одначе й це не привело до відновлення монархії. Французький народ - робітники, селяни, дрібна буржуазія - ясно висловлювалися за збереження республіки. У1871-1874 рр. на додаткових виборах до Національних зборів і деяких міських органів влади, вони голосували переважно за кандидатів-республіканців. Це відіграло вирішальну роль у справі зміцнення республіки. Саме тому середня та частина великої буржуазії також висловилися за республіку, побоюючись, що відновлення монархії
призведе до нової революції та поставить під загрозу велику власність. За таких умов Національні збори змушені були примиритися. Сподіваючись, що це лише тимчасова поступка, вони в 1875 р. затвердили республіканський режим, прийнявши Конституцію Третьої французької республіки. Власне, це була неконсолідована конституція, що складалася з трьох конституційних актів (законів) -"Про організацію Сенату" (24 лютого 1875 р.), "Про організацію державної влади" (25 лютого 1875 р.), "Про відносини державної влади"(26 лютого 1875 р.).
За конституційними законами, державний лад Третьої республіки 1875 р. базувався на принципі розподілу влад. Конституція передбачала створення двопалатного законодавчого органу (Парламенту) -Національних зборів. Нижня - Палата депутатів - обиралася один раз на чотири роки у кількості 600 осіб. Формально проголошувалося загальне виборче право. Насправді ж, цим правом могло скористатися лише ЗО % французького населення (чоловіки старші від 21 року, а не мали його: жінки, військові та населення колоній). Діяла мажоритарна система виборів у два тури (перший тур - абсолютна більшість, другий - відносна більшість голосів). Верхня палата- Сенат -обирався один раз на дев'ять років у кількості 300 осіб, з яких 75 сенаторів були довічними й обиралися Палатою депутатів, а 225 - особливими колегіями виборців за департаментами. Сенат був постійним органом, його не можна було розпустити, а кожні три роки він оновлювався на одну третину. Сенат, за певних обставин, міг перетворюватися на найвищий суд над президентом. Сенат і Палата депутатів збиралися щороку на сесії, що розпочиналися та закінчувались одночасно (засідання палат могло бути відстрочено президентом, але не більше, ніж на місяць). Приймати закони мали право і Палата депутатів, і Сенат, але без затвердження останнього, жоден з них не міг набрати чинності.
Главою держави був президент, який обирався Національними зборами один раз на сім років і міг бути переобраним. Він володів значними повноваженнями: мав право законодавчої ініціативи; оголошував закони, прийняті обома палатами, стежив за їх виконанням; здійснював помилування; розпоряджався збройними силами; призначав на всі цивільні й військові посади; за згодою Сенату міг розпустити Палату депутатів.
Передбачалось утворення Ради міністрів, але детального визначення її правового статусу Конституційні закони не давали. Зберігалася Державна рада, що була заснована ще за Наполеона І і складалася з представників вищої бюрократії, призначених президентом. Вона виконувала при урядові консультативні функції. Про місцеве
управління та судову гілку влади в Конституційних законах 1875 р. теж нічого не згадувалося.
Незважаючи на недемократичність цієї Конституції, її прийняття все ж таки було важливим кроком на шляху політичного розвитку Франції, позаяк вона закріплювала республіканський лад, а це відповідало намаганням й інтересам французького народу. З певними змінами та доповненнями (з перервою на період окупації фашистською Німеччиною), Конституційні закони 1875 р. діяли до 1945 р., коли були скасовані рішенням референдуму.
