Кінець XIX ст. - період швидкого економічного піднесення США і Німеччини - для Англії обернувся втратою монопольних позицій у світовій промисловості й торгівлі. Наприкінці XIX ст. англійська індустрія посідала вже не перше, а третє місце у світі. Частка Великої Британії у світовій торгівлі скоротилася з 22 % у 1870 р. до 15 % у 1900 р.Головна причина відставання країни полягала в застарілій технічній базі промисловості. Англійська індустрія, яка склалася ще наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст., була не в змозі конкурувати з передовими підприємствами США й Німеччини. Для заміни устаткування були потрібні чималі кошти, але далеко не кожний підприємець був готовий здійснити дорогі технічні нововведення й у цьому не вбачалося особливої потреби. Наявність колоніальних володінь з неосяжними ринками збуту товарів, дешевою робочою силою і сировиною дозволяли одержувати високі прибутки, але технічне відставання невдовзі відбилося на обсягах виробництва. США стали випереджати Англію за виплавкою чавуну і сталі. Німеччина виявилася серйозним конкурентом у торгівлі і вже в 90-х роках почала тіснити Британію на її власних ринках. Англійський текстиль ще утримував першість у світі, але металургійна і металообробна галузі сильно потерпали від іноземної конкуренції.Становище ускладнювалося тим, що британський уряд продовжував дотримуватися політики вільної (безмитної) торгівлі. Проте надходження до країни закордонної продукції ставило британських підприємців у невигідні умови. У 70-80-ті роки ринки Англії були переповнені іноземними товарами, ціни на них впали в середньому на 40 %. Порівняно з бурхливим розвитком країни в попередній період, такий стан справ в економіці сучасники сприймали як «велику депресію». У 1875 р. криза охопила також сільське господарство. Падіння цін, зумовлене конкуренцією дешевої заморської пшениці, призвело до зниження прибутків землевласників і масового розорення фермерів-орендарів.Складна ринкова ситуація, в якій опинилася країна, спонукала частину промисловців вже у 80-ті роки розпочати рух за протекціонізм. Проте провідні кола англійської буржуазії зробили ставку на розширення колоніальних володінь. Використання ресурсів колоній дозволяло їм надолужити втрати від іноземної конкуренції і, не вдаючись до економічних реформ, зберегти високі прибутки.З 70-х років XIX ст. англійський капітал у дедалі більших розмірах вивозиться до колоній, вкладається в сировинні та аграрні ресурси, будівництво залізниць, розвиток колоніальної торгівлі. Прибутки від закордонних інвестицій Англії досягай на початок XX ст. 90-100 млн фунтів стерлінгів на рік, що в п'ять разів перевищувало прибутки країни від зовнішньої торгівлі. Зв'язок з колоніальними окраїнами імперії здійснювався за допомогою фінансових установ. 90-х роках XIX ст. в Англії з'являються перші великі об'єднання підприємців, що досить швидко встановили контроль над колоніальною торгівлею, суднобудівною і військовою промисловістю. Однак у традиційних галузях британської індустрії (вугільній і текстильній) монополізувати виробництво було складніше. Значну роль тут продовжували відігравати незалежні, часто сімейні фірми.
