Розвиток економіки Німеччини в кінці 19 поч. 20 ст. мав свої особливості.
Велику роль у створенні важкої промисловості відігравали державні замовлення, субсидії, пільги, будівництво заводів коштом держави.
Промисловість будувалася на новітній промисловій і технічній базі, що забезпечувало високу якість товарів. Хімічна, електротехнічна, металообробна, машинобудівна галузі набули прискореного розвитку. Для виробництва характерними були висока концентрація і швидкі темпи розвитку в декількох районах: Рейнській області, Рурі, Берліні, Сілезії.
Поміщицьке (юнкерське) господарство поступово, еволюційним способом, як уже згадувалося вище, переходило до капіталістичного, товарного виробництва.
Попри значні успіхи в розвитку промисловості, частка Німеччини у світовому виробництві становила 13%, тоді як Великої Британії - 32%. Та з кожним роком німецькі якісніші та дешевші товари завойовували світовий ринок. Тоді це було й боротьбою за колонії. Колонії Німеччини на 1914 р. мали площу 2,9 млн кв. км з населенням 13 млн осіб, тоді як англійські колоніальні володіння охоплювали 32,7 млн кв. км із населенням 350 млн осіб. Ці величезні володіння викликали заздрість і зумовили запеклу боротьбу між двома країнами.
Наприкінці XIX ст. в Німеччині, як і в інших індустріальних державах, з'явилися монополії. У 1914 р. в країні їх налічувалося 600. Найпоширенішою формою монополістичних об'єднань були картелі й синдикати. 85% фінансових капіталів контролювали 8 банків. Найвідомішими були монополії: Круппа, Рейнсько - Вестфальський чавуноливарний картель, Німецький союз прокатних заводів, Рейнсько - Вестфальський кам'яновугільний синдикат та ін.
37.
