на рубежі XIX- XX ст. привело до зміни зовнішньополітичного курсу Великобританії. Втративши промислову гегемонію та можливість використовувати суперечності континентальних держав, Великобританія відмовилась від політики ізоляції, яка з блискучої перетворилась у досить небезпечну. Поряд зі старими ворогами - Францією і Росією постав новий досить небезпечний ворог - Німеччина. В урядових колах Великобританії склалась думка про те, що в цій ситуації країна потребує союзників.
Доброзичливе ставлення німецького імператора до англійців реалізувалося у наказі, який забороняв солдатам й офіцерам німецької армії вербуватися волонтерами у Трансвааль (хоча насправді виконання цього наказу не завжди контро-лювалося).
Офіційний Берлін продовжував дотримуватися позиції суворого нейтралітету, і коли французький посол запропонував кайзеру виступити спільним фронтом проти англійської експансії в Африці, той відмовився, мотивуючи це відсутністю в імперії флоту. Вільгельм ІІ наголошував, що через двадцять років, коли німецький військово-морський флот досягне належних розмірів, він матиме можливість розмовляти з Лондоном іншим тоном.
Правлячі кола Великобританії, яким нейтралітет Німеччини був необхідний, не були схильні переоцінювати доброзичливість берлінського уряду. Німецькі закони про розбудову військово-морського флоту лише підтверджували підозри англійських офіційних кіл і громадськості щодо справжніх намірів верхівки рейху. УЛондоні усвідомлювали тісний взаємозв’язок морської й колоніальної політики. З одного боку, флот був однією з умов забезпечення цілісності імперії, з іншого – колонії були базами для кораблів на всіх морських шляхах.
Після тривалих дебатів у рейхстазі 28 березня 1898 р. законопроект про флот було схвалено. У березні того ж року англійський уряд поставив вимогу перед парламентом збільшити фінансування флоту на 3 млн. ф. ст. (приблизно 60 млн. марок). Перегони морських озброєнь набирали сили. Належну відповідь на воєнні приготування Німеччини Англія дала у 1900 р., коли було вирішено, що британський флот має бути вдвічі більшим, ніж Росії, Франції та Німеччини, разом узятих. Через брак відпущених у 1898 р. коштів німці у 1900 р. також внесли до рейхстагу новелу (доповнення до суднобудівної програми). Заява парламентарів про те, що Німеччина повинна мати флот настільки потужний, щоб будь-який напад на неї з боку наймогутнішої морської держави був пов’язаний для останньої з ризиком втратити свою перевагу, не залишала жодних сумнівів, що такою державою була власне Англія.
Колоніальна експансія в Африці вплинула на гонку озброєнь. Особливо вона позначилася на розгортанні програм військово-морського будівництва, що привели до незворотного загострення англо-німецьких суперечностей.
