Колоніальна політика мала декілька аспектів. У політичному відношенні залежні країни Азії та Африки поділялися на колонії та напівколонії. Колонії повністю залежали відметрополій, які створювали в них свою систему управління. Найяскравішим прикладом колонії в XIX ст. була «перлина британської корони» -Індія. Китай та Іран були напівколоніями, оскільки мали свої власні уряди, які, однак, багато в чому залежали від європейських держав. У цих країнах навіть були регіони, які європейці перетворили на сфери впливу, де встановили свої закони.
В економічному відношенні колоніальна система складалася поступоо. На першому етапіколоніалізму в ХУІІ-ХУШ ст. європейці вивозили з країн Сходу прянощі, що дуже цінувалися в Європі, золото, коштовне каміння, цінні породи дерев тощо. Вони продавали ці речі і на виручені гроші будували кораблі, щоб знову вирушити в плавання, або ставали підприємцями. Особливих успіхів на цьому шляху досягай голландці, які колонізували Індонезію і створили там велику кількість плантацій з вирощування прянощів, та англійці, які збудували найбільший у світі флот і захопили безліч територій.
Однак не всі країни вміло розпоряджалисф отриманими прибутками. Наприклад, іспанці, що захопили величезні території в Латинській Америці й вивезли звідти силу-силенну золота й коштовностей, перетворили їх на скарб, вони «їли й пили на золоті» замість того, щоб перетворити його на капітал і розвивати економіку. Так само вчинили й португальці, які володіли численними територіями в Південній Америці й Африці.
На другому етапі колоніалізму, у першій половині XIX ст., колонії почали перетворюватися на джерела сировини для європейської економіки та ринки збутутоварів. З колоній вивозили пшеницю, прянощі, бавовну, чай, кавові зерна, тютюн, оливи, цитрусові, вугілля, залізну руду тощо. Колонізатори відбирали землю в місцевого селянства, створювали плантаційні господарства, у яких за мізерну платню працювали наймані робітники. У шахтах і копальнях у жахливих умовах трудилися місцеві жителі.
Для вивозу сировини і ввезення готових товарів необхідно було створювати шляхи сполучення, і англійці першими починають будувати в Індії залізниці, які віялом розходяться з центральних районів до портів. З метою скорочення шляху з Європи до Індії та Південно-Східної Азії французи в середині XIX ст. будують в Єгипті Суецький канал, що мав з'єднати Середземне море з Червоним. Канал було відкрито в 1869 р. В останні десятиріччя XIX ст. прокладаються телеграфні лінії, що дозволили дуже швидко отримувати необхідну інформацію.
Проте досить скоро європейці зрозуміли, що вивозити сировину не завжди вигідно. Більші прибутки можна отримати при переробці сировини на місці, адже робоча сила в колоніях значно дещевша, ніж в європейських країнах. Тому вже в другій половині XIX ст. англійці, а за ними й інші метрополії починають вкладати кошти в будівництво переробних підприємств у своїх азійських, а пізніше й африканських колоніях. Починається третій етап створення колоніальної системи, етап інвестування коштів.
Однак це стосувалося, в'першу чергу, текстильної та деяких інших галузей переробної промисловості. Колонізатори ніколи не створювали у своїх колоніях машинобудівних підприємств, оскільки прагнули, щоб останні залежали від постачання запчастин і нових верстатів з метрополій. Крім того, робітники колоній не мали відповідної кваліфікації, щоб працювати на складному устаткуванні. У кращому випадку тут виготовлялися напівфабрикати, які пізніше проходили остаточну обробку в європейських країнах.
