Завоювавши свою незалежність за підтримки та прямої збройної допомоги Росії, вже через п’ять років, в 1883 р. Румунія виявилася пов’язаною з австро-німецьким військовим угрупованням. Союз цей зберігався в глибокій таємниці. Союзницькі угоди узгоджувалися румунською стороною з можливістю розширення меж за рахунок приєднання Бессарабії та інших територій, проте кріпли й розчарування.
У Бухаресті все частіше згадували про пригнічений стан румунського населення, що проживає в Австро-Угорщині, національний рух румун в Трансільванії (області зі змішаним румуно-угорським населенням) викликав в Румунії співчуття. Олігархія розуміла, які важливі переваги вона отримає, якщо поставить плани територіального розширення на цю, популярну в суспільстві основу, зверне їх проти габсбурзької монархії під гаслом об’єднання румунів по обидві сторони Карпатського хребта.
Так створювалися передумови для відходу Румунії від Троїстого союзу та зближення її з англо-франко-російським блоком, який утворився в 19041907 рр. та увійшов в історію під назвою Антанти. У німецького кронпринца, який відвідав у квітні 1909 р. Бухарест, склалося враження, що тільки один старий румунський король, за його власним твердженням, залишився вірним Троїстому союзу. Балканські війни ще більше розхитали зв’язки між Румунією та австро-угорським угрупованням. За Бухарестським мирним договором, що завершив Другу балканську війну, румунська олігархія відторгала у Болгарії Південну Добруджу, фортецю Сілістрію та район Добрич-Балчик на правому березі Дунаю. Але і ця поступка спливаючому союзнику з боку австро-угорського блоку вже не могла втримати Румунію.
У червні 1914 р., під час круїзу по Чорному морю, цар Микола II у супроводі міністра закордонних справ С.Д.Сазонова відвідав румунський порт Констанцу. Тут відбулася його бесіда з королем Румунії Каролем 1 і прем’єр-міністром Бретіану. Підбиваючи підсумки бесіди, Сазонов зазначив, що «Румунія буде намагатися приєднатися до тієї сторони, яка виявиться сильнішою і яка буде в змозі пообіцяти їй найбільші вигоди». Незабаром його висновки підтвердилися.
На початку Першої світової війни Румунія зволікала з тим, щоб визначитися остаточно, на якому боці їй виступити, хоча загалом дотримувалася дедалі виразніше антантофільської орієнтації. І хоча Король І запропонував негайно приєднатися до Троїстого союзу, однак його думка не знайшла підтримки в королівській раді. Було прийнято пропозицію прем'єр-міністра І. Бретіану про здійснення тактики «збройного вичікування».
Вже 1 жовтня 1914 р. було укладено російсько-румунську конвенцію, відповідно до якої Росія, по-суті, виступала гарантом територіальної цілісності Румунії й визнавала за нею право на приєднання заселених румунами Трансільванії та Баната тоді, коли королівство вважатиме це за необхідне. Зі свого боку Румунія зобов'язувалася дотримуватися нейтралітету до моменту приєднання зазначених територій. Таким чином Росія визнавала право об'єднання румунського народу по обидва боки Карпат.
Нарешті після дворічного дипломатичного маневрування та в умовах переходу стратегічної ініціативи у війні до Антанти в середині серпня 1916 р. в Бухаресті були підписані таємний союзний договір і воєнна конвенція між Румунією та державами Антанти про вступ у війну проти Четвірного союзу. 27 серпня Румунія розпочала мобілізацію та оголосила війну Австро-Угорщині, намагаючись уникнути конфлікту з іншими країнами блоку. Однак дипломатичні «хитрощі» не спрацювали. Уже через кілька днів Німеччина, Болгарія та Османська імперія оголосили війну королівству.
Розпочата Румунією військова кампанія проходила невдало. За перші десять днів королівські війська зайняли перевали Карпат та місто Брашов. Однак на півдні під натиском болгарських та німецьких військ упала фортеця Туртукай. Наступ румунської армії в Трансільванії був зупинений, а командування наказало передислокуватися на південь. Австро-німецькі війська, підсилені терміново перекинутими до Трансільванії свіжими підрозділами розпочали рішучий наступ і вдерлися в межі «старого королівства». Незважаючи на впертий опір румунської армії, усі битви на рівнині були програні. 6 грудня 1916 р. німецькі війська без бою зайняли Бухарест, а залишки румунської армії (70 тис. -10 % від мобілізованої) відступили на північ. Украй виснажені наступом австро-німецькі війська на початку січня 1917 р. перейшли до оборони і врешті-решт фронт стабілізувався.
Підсумки військової кампанії були для Румунії надзвичайно сумними - понад дві третини її території зайняли ворожі війська і на ній встановився жорстокий окупаційний режим. Спустошена воєнними діями країна повинна була утримувати ворожу армію. До Німеччини та Австро-Угорщини майже за два роки окупації з королівства було вивезено близько 2,2 млн тонн пшениці, кукурудзи, жита, фуражного зерна, олійних культур; 1,15 млн тонн нафтопродуктів, 90 тис. голів великої рогатої худоби, понад 200 тис. овець та свиней; 200 тис. тонн лісу; 100 тис. тонн солі, багато металу, шкіри, текстилю, спирту, вин, горілки, тютюну.
