У російсько-турецькій війні 1877-78 Румунія фактично брала участь на боці Росії. 9(21) травня 1877 парламент проголосив повну незалежність Румунії. Згідно із рішеннями Берлінського конгресу 1878 Румунія одержала міжнародне визнання як самостійна держава. Щоправда, Росія знову зайняла південні райони Бессарабії, зате до складу Румунії ввійшла Північна Добруджа з Констанцою, що досі належали Туреччині. У 1881 Румунія була проголошена королівством. Протягом останньої чверті 19 ст. при владі поперемінно перебували, так звані, історичні партії — консервативна і ліберальна.
У І Балканській війні 1912 Румунія зберегла нейтралітет, проте вступила у II Балканську війну на боці Сербії та Греції проти Болгарії. За Бухарестським мирним договором 1913 Болгарія передала до складу Румунії Південну Добруджу.
У Першу світову війну 1914-18 рр. Румунія вступила у серпні 1916 на боці Антанти. Однак уже у листопаді три чверті території країни (у тому числі Бухарест) були окуповані австро-німецькими військами. У грудні 1916-січні 1917 лінія фронту встановилася по р. Серет. У січні-березні 1918 Румунія зайняла Бессарабію. Прем'єр-міністр УНР В. Голубович звернувся до румунського уряду з нотою протесту щодо включення до Румунії земель, які були заселені переважно українцями (Північна Бессарабія і землі між гирлами Дунаю та Дністра).
Після поразки Німеччини й розпаду Австро-Угорщини румунські війська, незважаючи на проголошення входження Буковини до складу єдиної Української держави та масові протести місцевого населення, 12 листопада 1918 окупували буковинські землі разом із Чернівцями. У січні 1919 на території захоплених Руиунією Хотинського і Сороцького повітів вибухнуло народне повстання проти окупантів (див. Хотинське повстання 1919). Повстанці створили керівний орган — Хотинську Директорію — і за короткий час сформували повстанську армію (близько ЗО тис. чол.). Директорія УНР допомогла повстанцям зброєю та військовим спорядженням, проте критичне становище на українсько-більшовицькому фронті не дозволило уряду УНР надати військову допомогу Хотинській Директорії. У кінці січня 1919 румунське командування, підтягнувши значні сили, придушило повстання. Близько 4 тис. повстанців разом із 50 тис. біженців під натиском переважаючих сил ворога змушені були відступити за річку Дністер на Поділля.
Захопивши Бессарабію та Буковину, румунські війська у грудні 1918 вступили до Трансільванії, яка була також приєднана до Румунії. 1919 року румунські підрозділи брали участь у ліквідації комуністичного режиму в Угорщині.
Відповідно до Сен-Жерменського,Тріанонського та Нейського мирних договорів, за Румунією були закріплені Трансільванія, Банат, Південна Добруджа і Буковина.Паризький протокол 1920, підписаний державами Антанти, визнав приналежність Бессарабії до Румунії. У результаті цих набутків територія Румунії збільшилася більш ніж удвічі, а населення — мало не втричі. Румунія стала багатонаціональною державою. Зокрема, з 18 млн жителів 1,2 млн становили українці. Однак в економічному відношенні вона залишалася переважно аграрною, досить відсталою країною.
Українське населення не хотіло миритися з окупаційним режимом Бухареста, його соціальною і національною політикою. У вересні 1924 нове велике народне повстання охопило Ізмаїльський і Аккерманський повіти на півдні Бессарабії (Татарбунарське повстання 1924), яке жорстоко придушила румунська регулярна армія.
На загарбаних землях Буковини і Бессарабії румунські власті встановили жорстокий окупаційний режим. Бухарест форсовано проводив на цих українських землях політику примусової румунізації місцевого населення. Вже до 1927 було ліквідовано українське шкільництво, закрито культурно-просвітницькі заклади, періодичні видання, заборонялося вживати українську мову. Зазнавала переслідувань й українська церква.
У 1921-22 в Румунії ухвалено закони про аграрну реформу, згідно з якими частина поміщицьких земель за викуп передавалася селянам. У 1923 прийнято ліберальну конституцію, яка запроваджувала загальне виборче право (для чоловіків) і проголошувала демократичні свободи. У 1938 король Кароль II здійснив державний переворот. Встановивши свою диктатуру, він запровадив антидемократичну конституцію, яка значно звужувала права і свободи громадян, та розпустив парламент.
