У Мексиці на початку ХХ ст. існувала диктатура Порфиріо Діа-са, що встановилася в 1877 р. Офіційно він обіймав посаду президен -та, але фактично був необмеженим правителем країни. Опорою його
режиму були армія, чиновництво й католицька церква. Завдяки під-тримці Діаса в найприваб ливіших галузях мексиканської промисловості
(гірничо- і нафтодобувна, будівництво залізниць) провідні позиції посів
британський та американський капітал, що викликало незадоволення
місцевих підприємців. Виступи селян проти захоплення їхніх земель
латифундистами (близько 96 % селян були безземельними) набули ха-рактеру селянської війни. Періодично спалахували страйки робітників,
що жорстоко придушувалися армією.
У країні зростало незадоволення правлінням Діаса та його со -ратників. Лідером ліберальної опозиції став Франциско Мадеро (1873—
1913). Опозиція вимагала проведення вільних виборів, здійснення
реформи армії та державного апарату, забезпечення прав і свобод гро-мадян, задоволення основ них вимог робітників, викорінювання засилля
іноземних компаній у країні, повернення селянам земель, відібраних
за правління Діаса.
На президентських виборах 1910 р. опозиція висунула своїм кан-дидатом Мадеро. За наказом Діаса його заарештували. Після звільнення
під заставу Мадеро втік до США, а на виборах 26 червня 1910 р., які
оголосила влада, «одностайно» переобрано президентом Діаса. Мадеро
звернувся до мексиканців із закликом до збройного повстання. Рух,
який охопив після цього Мексику, з окремих виступів переріс у рево-люцію, що тривала з 1910 до 1917 р.
10 листопада 1910 р. лідер опозиції Мадеро розпочав збройне
повстання і, використавши селянські загони Еміліано Сапати і Фран-сиско Вільї, розгромив урядові війська. 25 травня 1911 р. 83-річний
диктатор Діас подав у відставку й залишив Мексику. На нових пре -зидентських виборах 2 жовтня президентом обрали Мадеро. Здобувши
владу, він став вимагати роззброєння селянських загонів і не поспішав
виконувати обіцянки з невідкладного здійснення реформ. Сапата і Ві-лья, обстоюючи інтереси селян, відмовилися роззброїти свої загони. Між
ними та урядовими військами розгорнулися бойові дії. Суперечками між
революціонерами скористалися послідовники Діаса. У лютому 1913 р.
в Мексиці відбувся воєнний путч, у результаті якого президента Мадеро
було вбито, а владу захопив генерал Вікторіано Уерта. Країну охопила
хвиля протестів. Ліберальну опозицію очолив великий землевласник
Венустіано Карранса. Однак вирішальну роль у поваленні диктатури
Уерти він не відіграв. Улітку 1914 р. Визвольна армія Півдня, очолю-вана Сапатою, і Північна дивізія під проводом Вільї оточили столицю
Мехіко й примусили Уерту зректися влади.
Новим (тимчасовим) президентом Мексики, за згодою Сапати і Ві-льї, призначили поміркованого ліберала Гутьєрреса. Одночасно з цим
у місті Веракрусі тимчасовим президентом країни проголосили Венус-тіано Каррансу. Протистояння двох «президентів» завершилося втечею
Гутьєрреса з Мехіко. Громадянська війна в Мексиці ускладнювалася
інтервенцією США, які у квітні 1914 р. висадили морський десант у Ве-ракрусі, прагнучи стати арбітром у мексиканських справах і спрямувати
їх у потрібному напрямку.
15 серпня 1914 р. Карранса зайняв Мехіко й висунув вимогу вій-ськам США негайно залишити територію Мексики. 19 жовтня 1915 р.
США визнали нового президента країни і вивели свої підрозділи з її
території. Урядом Карранси було здійснено ряд реформ. Повернення
селянам громадських земель, пасовищ і водойм започаткувало аграр-ну реформу. Низка законів обмежила діяльність іноземних компаній.
У березні 1916 р. США вдруге здійснили інтервенцію до Мексики, од-нак під тиском антиамериканських виступів населення через рік вивели
свої війська.
Президент Карранса, обґрунтовуючи необхідність стабілізації си-туації в Мексиці для здійснення реформ, до початку 1917 р. повністю
розгромив селянські повстанські загони. Вілья і Сапата загинули від
рук найманих убивць. Загалом у період Мексиканської революції 1910—
1917 рр. із 15 млн населення країни загинуло близько 1 млн осіб.
Завершальним актом революції стало прийняття в 1917 р. Уста -новчими зборами Мексики нової демократичної конституції. Цей до-кумент обмежив можливості іноземного капіталу використовувати
природні ресурси країни, зменшив вплив латифундистів і церкви,
установив 8-годинний робочий день і право на страйки, надав усім
можливість брати участь у політичному житті країни, здобувати осві-ту тощо. На думку деяких дослідників, мексиканська конституція
1917 р. стала найдемократичнішою в тогочасному світі. Вона сприяла
поширенню ідеалів парламентаризму й демократії в усій Латинській
Америці. Зі змінами та доповненнями ця конституція залишається
чинною в сучасній Мексиці.
