Відповідно до ст. 51 Конституції України,- кожен із подружжя має права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Питання про майнові права і обов'язки подружжя закріплені в Кодексі про шлюб і сім'ю УРСР (1.01.1970 р.) із змінами і доповненнями, Цивільним кодексом і Законом України «Про власність» і іншими законами.
Відповідно із чинним законодавством все майно, яке нажито подружжям у процесі шлюбу, є його спільною власністю (ст. 22 КпШС). Це правило зберігає свою силу в тому випадку, якщо шлюб укладений в державних органах ЗАГСу. Подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження всім майном, яке було придбано під час шлюбу. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому випадку, якщо один із подружжя був зайнятим веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших причин не мав самостійного заробітку.
Разом із тим відповідно до ст. 27 Кодексу про «Право подружжя на укладання шлюбного контракту» (доповнена Законом від 23.06.1992 року) вказується, що особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права та обов'язки подружжя. Умови шлюбного контракту не повинні погіршувати правове становище будь-кого з подружжя порівняно з законодавством. На цій підставі угода про шлюбний контракт повинна укладатися на нідставі і в межах закону, конституційних прав і обов'язків громадян. Усі ці доповнення в певній мірі суперечать іншим положенням законодавства.
Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в індивідуальний дарунок або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), незалежно від того, коли вони придбані, за винятком коштовностей та предметів розкоші (ст. 24 Кодексу). Речі професійних занять кожного з подружжя, придбані під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно чинному законодавству подружжя повинно (зобов'язано) матеріально підтримувати одне одного. У випадку відмови в такій підтримці, один із подружжя, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини, або коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною до 6-річного віку,- мають право на отримання аліментів від другого подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу. Якщо, особа яка стала непрацездатною протягом одного року після розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання (аліменти або матеріальну допомогу).
Разом із тим судові органи можуть звільнити одного з подружжя від обов'язку утримувати другого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, або обмежити цей обов'язок в таких випадках: 1) нетривалого перебування в шлюбних правовідносинах; 2) негідної поведінки одного з подружжя в шлюбних правовідносинах, який потребує такої допомоги; 3) якщо непрацездатність особи, яка потребує такої допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами чи вчинення ним злочину.
Відповідно до закону чоловік і жінка зобов'язані розпоряджатися спільним майном за спільною згодою як співвласники, укладати різні цивільно-правові угоди на підставі і відповідно з цивільним і шлюбно-сімейним законодавством. Угоди, які вимагають нотаріального посвідчення, повинні укладатися за письмовою згодою подружжя (письмова форма). Недотримання письмової форми згоди подружжя може призвести до визнання недійсності таких угод. Подружжя мають також право здійснити поділ сумісної власності відповідно з нормами і положеннями Конституції України. Використання власності і майна не повинно завдавати шкоди правам і інтересам іншого подружжя або третім особам.
