Вікторіа́нська епо́ха — період історії Великої Британії, який хронологічно приблизно збігається та пов'язується з правлінням королеви Великобританії Вікторії (1837—1901). Деякі історики пересувають хронологічні рамки епохи, називаючи явище загальним поняттям «Вікторіанство».
Вважається часом найвищого розквіту британської держави, піднесенням економічного розвитку та добробуту суспільства, розквітом культури та мистецтв. Словосполучення «Вікторіанська епоха» війшло в британську та світову культуру як сталий прозивний вираз. На відміну від Єлизаветинської епохи, королева Вікторія на політичні процеси власне майже ніякого впливу не мала, а сама держава Британія, на відміну від інших європейських країн, обминула соціальні потрясіння та революції цього часу.
Характерними рисами епохи стали промислова революція і розвиток капіталізму, а також моральний кодекс англійського суспільства, який закріпив консервативні цінності.
Вікторіанська епоха в першу чергу характеризується стрімкою промисловою революцією, індустріалізацією країни.
У 50-60-х роках 19 століття першість Англії у світовій промисловості і торгівлі сягнула своєї вершини. Переваги, повязані з більш раннім завершенням промислового перевороту, а також використання ресурсів колоній забезпечили британським підприємцям монопольне становище на світовому ринку. Наприкінці 60-х років Англія видобувала вугілля в 5 разів більше, ніж Німеччина, і в 4 рази більше, ніж США. 1860 року Англія переробляла на своїх фабриках стільки бавовни, скільки всі інші країни світу разом узяті. У середині 19 століття в Англії було зосереджено половину світового виробництва чавуну, вугілля і бавовняних тканин. Країна стала найбільшим експортером машин і устаткування, своєрідною «майстернею світу».
Важливу роль у прискоренні промислового розвитку Англії відграла відмова від протекціонізму і перехід до вільної, безмитної торгівлі. Це відбулося після скасування 1846 року «хлібних законів» і останніх мит на ввезення товарів.
Вікторіанська епоха є прикладом піднесення імперської форми держави Нового часу.
Політична система країни характеризується обмеженною конституційною монархією та провідною роллю демократичних інститутів суспільства, в першу чергу таких як парламент (законодавча влада), уряд (виконавча влада) та незалежна судова влада.
Найбільш видатним представником правлячого класу країни, «мотором» та красномовним виразником інтересів держави вважається прем'єр-міністр та голова уряду Бенджамін Дізраелі.
Зовнішня політика характеризується значним розширенням кордонів імперії за рахунок зростання колоніальної експансії в Азії і Африці.
Невідворотність новизни спричинила глибокий інтерес до відносин між сучасністю і культурною безупинністю. У архітектурі митці дедалі частіше звертаються до готики, що врешті призвело до так званої «війни стилів» — між неоготикою і класицизмом. Після того, як згоріла значна частина Вестмінстерського палацу під час пожежі 1834 року, Чарлз Беррі відбудовує його у стилі середньовічної Вестмінстерської зали — збереженої частини будівлі.
.
