15 травня біля 150 тис. робітників вийшли на вулиці Парижа з метою підтримки національно - визвольного повстання в Польщі. Але уряд за допомогою військ розігнав народ. Революційні клуби були закриті, їхні лідери заарештовані. Офіційно була закрита Люксембургська комісія. Генерал Кавіньяк стягав війська до Парижу. Політична обстановка ставала усе більш напруженою. Збудження робітничих мас зростало. Воно було викликане насамперед економічними труднощами. 22 червня уряд видав указ про розпуск національних майстерень, що стало приводом до червневого повстання робітників Парижа. Усі холості чоловіки у віці 18 до 25 років, що працювали у майстернях, повинні були вступити в армію, а інші - відправитися на земляні роботи в провінції Солонь, де лютувала малярія. 113 тис. робітників у Парижі залишилися без засобів до існування. Це була остання краплина, яка переповнила чашу їхнього терпіння.
Ранком 23 червня на вулицях Парижа почалося будівництво барикад. Пролунали перші постріли. Повстання почалося. Воно спалахнуло стихійно і єдиного керівництва не мало. Вожді робітничого класу після 15 травня знаходилися в тюрмах. Боями керували члени революційних товариств і клубів, бригади національних майстерень. Вимоги повсталих були виражені в їхніх гаслах: “Скасування розпуску національних майстерень“, “Хліба або свинцю”, “Свинцю або роботи”, “Жити працюючи або померти борючись”.[16, 523]
Битва продовжувалася 4 дні - з 23 до 26 червня. Ранком 24 червня Установчі збори оголосили Париж на облоговому становищі і передали усю повноту влади генералу Кавеньяку. На боці уряду була величезна перевага сил - 150 тис. чоловік регулярних військ мобільної гвардії, батальйонів Національної гвардії. Для придушення повстання була використана артилерія. До вечора 26 червня повстання було придушено. Робітники потерпіли поразку. Почався терор: 11 тис. повстанців були розстріляні, 25 тис. заарештовані, 3.5 тис. чоловік заслані в колонії на каторжні роботи.
28 червня генерал Кавеньяк сформував новий уряд Франції. У червневих подіях правлячі кола вбачали небезпеку для суспільства. Однак вони не пішли на вирішення тих протиріч, які їх спричинили, а взяли курс на створення у країні сильної влади.
4 листопада 1848 р. Установчі збори затвердили Конституцію другої республіки, кожний параграф якої містив свободу в загальній фразі, а ліквідацію цієї свободи - в застереженні.
На чолі держави стояв президент , який обирався населенням на 4 роки і користувався величезною владою. 10 грудня президентом було обрано Луї -Наполеона Бонапарта - племінника Наполеона І. На виборах він одержав ѕ усіх голосів. Основна причина його успіху складалася в тому, що за нього проголосували селяни (сама численна верства населення),що вірили, що племінник Наполеона І, так само як і його великий дядько, буде захищати інтереси дрібних землевласників. Поразка робітників і дрібнобуржуазних демократів розчистила шлях до відновлення монархії усієї Франції.
