Внутрішня і зовнішня політика 30-40х рр.. поступово привела до того, що в опозиці опинилися найрізноманітніші верстви населення – робітници, селяни, частина інтелігенції і торговельна буржуазія. Король втрачав авторитет і навіть частина орлеаністів наполягала на необхідності проведення реформ. Високий майновий ценз дозволяв голосувати лише кільком відсоткам населення. У той же час уряд відхиляв усі вимоги промислової буржуазії щодо виборчого права.
Посаду прем’єр-міністра 47-48рр займав Гізо. Політична криза загострилася внаслідок економічних лих, що спіткали країну. У
1847 р. почалося скорочення виробництва, державу охопила хвиля банкрутств. Зросло безробіття, значно подорожчали продукти харчування. Це ще більше погіршило невдоволення режимом та становище населення. Опозиція помітно зміцніла і в середовищі буржуазії. Зріс вплив республіканців.
22 лютого 1848 р. тисячі мешканців Парижа вийшли на вул.столиці. Серед демонстрантів переважали робітники та студенти. Обстріл солдатами беззбройних демонстрантів підняв на ноги весь трудовий люд міста. У Парижі спалахнуло збройне повстання. Внаслідок якого 24 лютого монархія перестала існувати. Влада перейшла до Тимчасового уряду, сформованого з республіканців, демократів і соціалістів. 25 лютого Францію було вдруге проголошено республікою. Скасовувалися дворянські титули, було видано декрети про свободу політичних зборів і друку, про запровадження загального виборчого права. З перших же днів революції робітники висунули вимогу законодавчого визнання права на працю. 25 лютого Тимчасовий уряд прийняв декрет, який гарантував забезпечення всіх громадян роботою. Уряд створив також спеціальну комісію в Люксембурзькому палаці, яка мала виробити положення для поліпшення становища робітників. Люксембурзька комісія займалася працевлаштуванням безробітних, вирішувала трудові суперечки між підприємцями і робітниками. Для працевлаштування безробітних було створено державні Національні майстерні, куди вступали розорені підприємці й ремісники. Робота полягала в пересаджуванні дерев на паризьких бульварах, укладанні бруківки на вулицях і оплачувалася лише по 2 франки на день, що дозволяло виживати безробітним
Створенням Національних майстерень уряд намагався послабити напруженість у столиці й забезпечити підтримку республіки з боку робітників.
