1.Революція 1848-1849р.: спільне та відмінне
У цей період – розквіт лібералізму
Не має меж погоні за прибутком
XIX ст – вік націоналізму
Революція 48-49рр – весна народів (початок 24 лютого). Заполонила всю Європу, окрім Англії (не було потреби, вже був капіталізм)
Відзначається остаточним переходом до капіталізму. Одним із важливих чинників було єврейське європейство.
Загострення внутрішніх сусп..-політ відносин (Німеччина мала пройти той шлях,який вже прошла Франція)
Неврожай, голод, економічна криза 1846-1848рр. посушливі роки – зростання цін. Наслідок цього всього – повстання селян.
Закон «ланцюгової реакції» або ефект доміно - одна революція сприяла іншій, зміцнювалося співвідношення сил у Європі.
У Франції – демократизація суспільного устрою
У Нім. – демократизація і об’єднання
У Австрії – демократизація, надання автономії і національних прав
У Італії - демократизація і об’єднання.
Що було спільного і чим відрізнялися революції 1848-1849 рр. у Європі.
Причини революцій 1848-1849 рр. у Європі.
Економічні:
1) У 1847 р. розпочинається економічна криза перевиробництва, що набула загальноєвропейського масштабу. Як наслідок – відбувається різке скорочення виробництва, розлад фінансової системи, банкрутство багатьох промислових підприємств і банків, зростає безробіття.
2) 40-ві рр.. ХІХ ст.. увійшли в історію Європи як «голодні сорокові» - неврожайні роки. Це було викликано несприятливими погодними умовами та картопляною хворобою.
Як наслідок – ціни на хліб і картоплю різко зростають, погіршується становище найбідніших прошарків населення.
Соціально-політичні:
1) Загострюються протиріччя між різними верствами населення, насамперед між феодальною аристократією, землевласниками і промисловцями та підприємцями. В той же час поширюються проти-річчя між промисловцями та найманими робітниками.
2) Загострюються національні проти річчя. Як наслідок – розгортаються національно визвольні і об’єднавчі рухи.
події в яких розглядаються на уроці та визначить основні причини революцій 1848-1849 рр. в цих країнах.
- Невдоволення середньої і дрібної буржуазії, селян, робітників режимом Липневої монархії у Франції.
- Роздробленість Німеччини й Італії стали перешкодою на шляїу подальшого прогресу цих країн. Панування Австрії в Італії.
- Національне гноблення в Австрійській імперії.
- Феодальні порядки і абсолютизм перешкоджали розвитку капіталізму (німецькі та італійські держави, Австрійська імперія).
Форми боротьби в ході революцій: повстання, вуличні бої, створення революційних армій, ведення бойових дій, демонстрації, мітинги, участь у виборах, парламентська боротьба.
Учасники революцій: буржуазія, робітники, ремісники, селяни, інтеліген-ція.
- Революції охопили більшість країн Європи. У ході цих революцій вирішувалось питання «бути чи не бути « новим демократичним порядкам в європейській цивілізації.
- Революції 1848-1849 рр. отримали назву «весна народів» і символізували пробудження нових націй та їх прагнення до утворення власних національних держав.
- Завдяки реформам, проведеним в ході революцій, в європейських країнах було ліквідовано залишки феодалізму. Склалися (передумови) сприятливі умови для розгортання промислової революції та становлення індустріального суспільства.
- Революції 1848-1849 рр. в Європі дали поштовх структурним змінам у системі державного управління, сприяли переходу до конституційних норм у суспільному житті.
- Революції 1848-1849 рр. закінчилися поразкою, але вони сприяли подальшому розвитку європейських країн. Боротьба за здобуття громадянських прав і запровадження конституцій стали кроком до формування у країнах Європи громадянського суспільства і правової держави.
- Досвід революцій був використаний різними політичними силами у наступний період.
Революція у Франції.
В 1847-1848 рр. у Франції активізується діяльність опозиції: соціалістів (які захищали інтереси робітників), демократичних республіканців (які виступали за ліквідацію королівської влади, бонапартистів (які мріяли відновити імперію). Зростає невдоволення політикою уряду серед підприємців, деяких банкірів, і особливо - робітників.
Революція розпочалась 22 лютого 1848р. повстанням паризьких студе-нтів, робітників і ремісників.
Короля було усунуто від влади, сформовано Тимчасовий республіканський уряд. 25 лютого 1848 р. к франції була проголошена Друга республіка ( Перша 1793 р.) після цього спеціальними декретами запроваджено загальне виборне право для чоловіків (які досягли 21 року), відновлено свободу преси, політичних зборів, створено «національні майстерні» з метою забезпечення оплачуваною роботою безробітних, скорочено робочий день до 10 годин. Але всі виступи робітників на захист своїх інтересів жорстоко придушувались. Як, наприклад, повстання у Парижі 23-26 червня 1848 р.
У листопаді 1848 р. було прийнято Конституцію Другої республіки, згідно з якою запроваджувалася президентська влада.
На президентських виборах 10 грудня 1848 р. перемогу здобуває небіж Наполеона І – Луі Бонопарт, якого підтримала більшість населення.
Але в умовах подальшої активної діяльності опозиції Луі Бонопарт 2 грудня 1851 р. здійснює переворот: його війська беруть під контроль основні державні установи, лідери опозиції були заарештовані, скасувалося загальне виборче право, вся повнота влади в країні передалась президенту. 2 грудня 1852 р. Франція була проголошена імперією. Луі Бонопарт дістав титул імператора – Наполеона ІІІ. Встанов-люється Друга імперія (Перша – 1804-1815 рр.)
Революція в Німеччині.
На середину ХІХ ст. Німеччина являла собою конгломерат 38 самостійних держав, серед яких найбільшою і наймогутнішою була Пруссія.
Революція почалась з виступу робітників у лютому 1848 р. в Бадені. Робітники вимагали проведення ряду політичних реформ (свобода преси, запровадження суду присяжних, народної міліції тощо. Парламент герцогства пішов на задоволення їх вимог, боячись переростання цих виступів в щось більш серйозне.
Монархи південно-західних і західних німецьких держав , випереджаючи події передали владу в руки ліберально налаштованих діячів, які виступали реформування політичної системи.
У Пруссії 3-13 березня 1848 р. в столиці Берліні відбулися масові робітничі демонстрації.
Король Фрідріх-Вільгельм ІV вимушений був піти на здійснення пев-них політичних перетворень: було скасовано цензуру, запроваджено суд присяжних, створено помірковано-ліберальний уряд; у грудні 1848 р. запроваджено Конституцію. У Пруссії встановилася конституційна монархія.
У Франкфурті влітку 1848 р. було створено загально німецький представницький орган – парламент.
Це була спроба розпочати об’єднавчий процес німецьких держав демократичним шляхом «знизу». 28 березня 1849 р. Франкфуртський парламент прийняв Імперську конституцію.
Революція в Італії.
На середину ХІХ ст. Італії як єдиної держави не існувало: на її території було декілька окремих королівств і герцогств; частина території знаходилась у складі Австрійської імперії. Сильною була влада Папи римського.
У 30-ті рр. ХІХ ст. в Італії активізується діяльність республіканців (лідером яких був Мадзіні) і лібералів (на чолі з Кавуром), які виступали проти австрійського гніту, за об’єднання країни.
При цьому республіканці прогнули ще й проголошення республіки в Італії, а ліберали виступали не просто за об’єднання країни, а саме під егідою Савойської королівської династії Сардинського королівства (П’їмонту).
Революція розпочалась 12 січня 1848 р. на о. Сицилія повстанням бідноти, у березні поширилася на інші італійські території.
Спочатку правителі найбільших італійських держав: Неаполітанського і Сардинського королівств, герцогства Тоскани об’єднали свої сили, створивши спільне військо для боротьби проти австрійського панування на півночі Італії, пішли на здійснення певних ліберальних перетворень. Але по мірі розгортання революції відмовилися від боротьби з Австрією (зазнавши ряд поразок) і пішли на придушення революційних вистурів в своїх володіннях.
У Римі, завдячуючи діям революціонера Джузеппе Гарібальді та його соратників, наприкінці січня 1849 р. було проголошено республіку, а Папу Римського позбавлено влади.
