(2 пол. 19 –поч. 20 ст.) – це були висококваліфіковані історики, спеціалісти з усіх періодів історії, історіографи і джерелознавці.
Іловайський Дмитро Іванович (1832-1920) – закінчив Московський університет. Спеціаліст з історії Середньовіччя Росії
«История Рязанского княжества Руси»
«Разыскания о начале Руси»
История Росии в 5 томах»
Друга праця будувалася на основі нових матеріалів. Виступав протии норманської теорії. Був автором підручників з історії для середніх шкіл і гімназій. «История Росии» витримала 40 видань.
«История Рос.» назвав історіографічною, тому що подавав не тільки матеріали, але і критики. Багато уваги приділяв у своїх працях історії родини Рюриковичів і Романових. Використовував у працях і матеріали археології.
Шільдер Микола Карлович (1842-1902) – військовий історик. Брав учась у російсько-турецькій війні 1877-78 рр.. З 1899 р. – директор Публічної бібліотеки. Опублікував матеріали з таких проблем історії:
Політичної;
Воєнної;
Дипломатичної.
Автор фундаментальних праць, життєписів Павла І, Олександра І, Миколи І. для нього властивий психологізм у трактуванні явищ минулого. Близький до позиції Карамзіна.
Дубровін Микола Федорович (1837-1904) – військовий історик, генерал. Мав доступ до архівних матеріалів. Найбільше пролавився на вмсвітленн військової зовнішньої політики:
Приєднання до Росії Криму і Кавкеазу;
Війна 1812р.;
Кримська війна.
Перший опублікував працю «Пугачов и его сообщники». Описував у працях історію Кавказу, побут, звичаї.
Сергій Спиридонович Татіщев (1846-1906) – дипломат, історик публіцист. Закінчив Сорбонну. Учасник російсько-турецької війни. Подібно до праць Дубровіна, основні теми – зовнішня політика і дипломатія.
«Род Татищевих 1400-1900 рр.»
