На початку 18ст. на Правобережжі починається нова хвиля національно-визвольної боротьби, яка відома в історії під назвою гайдамацький рух. Причинами та передумови до виникнення цього руху було те, що закінчилися пільгові роки коли селяни були звільнені від податків, обмеження пол. владою православного населення, насадження католицизму, посилення національно-релігійного та соціального гноблення. На Правобережжі гайдамаками називали народних месників, які зі зброєю в руках боролися проти гнобителів. Перше велике гайдамацьке повстання спалахнуло у 1734 р. Повстання охопило Київщину, Поділля і Волинь. очолив повстання сотник надвірних козаків Верлан, якого гайдамаки проголосили козацьким полковником. Одночасно діяли гайдамацькі загони М. Гриви, Г. Голого, Г. Медведя та ін. Лише у 1738 р. польські і російські війська придушили це повстання.
У 1741 році спалахнуло ще одне велике повстання, його очолив Г.Голий. Повстання охопило Брацлавщину та Уманщину. Це повстання було придушено 1748р. польськими військами.
Новий спалах активності гайдамацького руху припадає на 1750 р. Повстанці, очолювані О. Ляхом, М. Сухим, М. Мамаєм, протягом року контролювали землі Брацлавщини, Київщини, Східного Поділля. їм вдалося навіть захопити такі потужні фортеці, як Вінниця, Умань, Летичів, Фастів. Проте до зими 1750 р. цей виступ спільними зусиллями польських та російських військ було придушено.
