Подолання культурної відсталості розпочалося із сфери освіти. Зважаючи на те, що чверть дорослих країни була неписьменна, були створені спеціальні курси та значно розширена мережа шкільної освіти, щоб терміново позбутися цього явища. З 1945 р. у ФНРЮ стала запроваджуватися обов'язкова семирічна освіта, аз 1951 р. - восьмирічна. Водночас відбулося відокремлення усієї системи освіти від церкви. У 50-60-ті роки в країні остаточно сформувалася єдина централізована система шкільної освіти. Однак уже в 70-ті роки відповідальність за рівень і стан освіти відійшла до компетенції суб'єктів федерації. Це призвело до появи восьми шкільних систем, що породило низку протиріч і небажаних наслідків. Так, згідно з переписом 1981 р. в СФРЮ було 9,5 % неписьменних (14,7 % - серед жінок). Керівництву тітовської Югославії так і не вдалося піднести письменність у країні на один рівень. У 1981 р. у Словенії було неписьменних 0,8 %, у Чорногорії -9,4, у Сербії (без Косова) - 11, у Македонії - 10,9, у Боснії і Герцеговині - 14,5 %.
Певного динамізму у СФРЮ було досягнуто і в розвитку науки, де в цей період відбувалося екстенсивне нарощування її потенціалу. Справжніми центрами наукових досліджень стали академії наук. До трьох академій, створених раніше, приєдналися Македонська, Чорногорська та Боснійсько-Гер-цеговинська. На початку 80-х років у країні було близько 850 науково-дослідних установ різного підпорядкування, у яких працювало майже 25 тис. учених. Помітних успіхів було досягнуто в математиці, хімії, ядерній фізиці, геології. Проте одер-жавлення всієї наукової діяльності, волюнтаристське втручання партійно-державних структур у сферу наукових досліджень та нестача коштів (на науку виділялося близько одного відсотка ВНП) призвели до значного відставання югославської науки від розвинутих країн.
За допомогою держави в країні було створено широку мережу наукових і публічних бібліотек (майже 13,5 тис), відкрито значну кількість музеїв, театрів, кінотеатрів, палаців культури. В Югославії працювало дев'ять філармоній, а професійні хореографічні ансамблі (сербський «Коло», хорватський «Ладо») були відомі далеко за межами СФРЮ. Широкою популярністю користувався фестиваль музичного й театрального мистецтва «Літні ігри» в Дубровнику. Загалом у СФРЮ діяло 57 професійних театрів, світового рівня досягла творчість режисерів Б. Ступиці й Б. Гавела. Відносна відкритість СФРЮ до країн як Заходу, так і Сходу давала змогу югославським громадянам прилучатися до досягнень світової культури й науки. Та, незважаючи на певну демократизацію, партійно-державний апарат і далі суворо стежив за дотриманням «свободи творчості».
До специфіки розвитку культурних процесів у тітовській Югославії слід віднести також і те, що «соціалістичний реалізм» так і не перетворився на панівний метод художньої літератури й мистецтва, хоча такі спроби робилися в перші повоєнні роки. Тоді й особливо в період конфлікту «Тіто - Сталін» проти діячів культури й мистецтва, які з певним скепсисом ставилися до політики правлячої компартії, застосовувалися репресії. Однак уже з другої половини 50-х років були відчинені двері «культурному плюралізмові», а в 60-х роках розширились можливості культурних зв'язків із Заходом. Усе це сприяло виникненню й розвиткові в югославській художній культурі різнопланових мистецьких течій. Тому література й мистецтво цього періоду відзначалися багатством та розмаїттям жанрів і напрямків.
У образотворчому мистецтві поряд з представниками реалістичної (академічної) школи було багато послідовників різних авангардистських напрямів: абстракціонізму, сюрреалізму та ін. Досить великою популярністю користувалися полотна ху-дожників-примітивістів «хлебінської» школи. Оригінальні рішення в архітектурі були реалізовані під час спорудження нових районів Белграда, комплексу союзного виконавчого віча, торговельно-адміністративного центру, нових будівель факультетів Белградського та Загребського університетів, православного собору Св. Сави.
На початку 80-х років СФРЮ належала до середньо-урбанізованих європейських країн. У її багатонаціональній культурі химерно перепліталися різні елементи традиційної культури й сучасної масової з елементами маргіналізму та досить високими надбаннями культури сучасного забезпеченого суспільства. З іншого боку, зміни в культурному житті СФРЮ у 80-х роках стали віддзеркалюватися спочатку в історико-політичній публіцистиці, а потім і в художній літературі. У суспільстві почали відкрито обговорювати раніше заборонені теми та вести дискусії з питань історії соціалістичної Югославії, оцінки ролі Й. Тіто. Суперечки на сторінках періодичних видань у республіках ставали дедалі жорсткішими, а погляди прихильників та противників федерації - неприми-реннішими.
