пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Розвиток культури югослов’янських народів в 1918 - 1945 рр.

Утворення Королівства СХС сприяло формуванню нових умов для розвитку освіти, науки й культури югослов'янських на­родів. У міжвоєнний період головну увагу королівська влада приділяла розбудові системи освіти1: відкривалися школи, гімназії, вищі навчальні заклади. У 1919 р. був прийнятий закон про загальну обов'язкову початкову освіту, а в 1929 р. середня освіта стала восьмирічною. Кількість шкіл у КСХС зросла з 5,6 тис. (1919) до 9,3 тис. (1939), гімназій - з 174 до 205.

1 Згідно з переписом населення 1921 р. 51,5 % жителів Королів­ства СХС (у віці від 1 2 років) були неписьменними (згідно з переписом 1 931 р. - вже 44,6 %). Водночас неписьменних у Сербії було 65 %, у Чорногорії - 67 %, у Боснії і Герцеговині - 80,5 %, у Македонії -83,8 %.

Проте в 1931 р. лише половина дітей (віком від 7 до 17 років) мала змогу відвідувати навчальні заклади, а майже 50 % гро­мадян Югославії були неписьменними. Водночас зростала кількість учителів, а загальні витрати на освіту становили один відсоток держбюджету королівства. У 1939 р. Югославія пере­бувала на одному з останніх місць у Європі за рівнем письмен­ності населення. Вищу освіту молодь отримувала в Белград­ському, Загребському та Люблянському (відкритий у 1919 р.) університетах, чисельність студентів у яких за 20 років зросла з 2 до 20 тис. Більше третини студентів припадало на юридичні факультети, на навчання до яких приймали й дітей селян.

Центрами розвитку науки в Югославії були університети та академії наук і мистецтв - Сербська, Югослов'янська та Словенська (1938). У структурних підрозділах академій здій­снювалися дослідження в царині природничих і гуманітарних наук. У міжвоєнний період югославські вчені досягли певних успіхів у ряді галузей, особливо в математиці, геології, ботаніці. Частина з них набула європейського та світового визнання. Так, Й. Цвіїч заснував і був президентом Географічного това­риства при Белградському університеті (1910), потім у 1921-1927 pp. очолював Сербську академію наук і мистецтв (САНМ). Спектр його наукових розвідок був надзвичайно широким і охоплював географію, етнографію, соціальну й порівняльну психологію. Значний внесок у розвиток сербської геологічної науки та у вивчення природи Балкан здійснив Й. Жуйович. У дослідженні мов югослов'янських народів стали широко знаними праці сербського мовознавця президента САНМ О. Беліча. У США працював видатний чорногорський учений Н. Тесла (1856-1943), який у 30-ті pp. започаткував дослідження з розщеплення атомного ядра.

Подальшого розвитку набула й історична наука. У 1927 р. утворилося Югославське історичне товариство, яке невдовзі було доповнене автономними відділеннями в Белграді, Заг­ребі, Любляні, Скоп'є та в Цетине. Створення нових наукових центрів значно розширило можливості історичних досліджень, а в історіографії склалися консервативно-інтегральний та ліберальний напрями. Так, у працях С. Йовановича досліджу­валася історія Сербії XIX - початку XX ст. та обґрунтовувалися головні чинники об'єднання югославських народів у єдину дер­жаву. Ліберальну течію представляв В. Чорович - автор узагальнюючої праці «Історія Югославії». Ф. Шишич разом з іншими істориками у своїх дослідженнях обґрунтував хор­ватські державницькі традиції, чому сприяло святкування тися­чоліття Хорватії. Професор Люблянського університету М. Кос підготував «Історію словенів від поселення до Реформації». За редакцією С. Станоєвича було видано чотиритомну «Сербо-хорвато-словенську енциклопедію», в якій містилися матеріали з історії югоспов'янських народів.

У цей період динамічно розвивалися сербська, хорватська і словенська художня література, в яких поряд з реалістичними напрямками утверджувалися експресіонізм, сюрреалізм та інші авангардистські течії. Під впливом творчості сербського поета А. Шаптича (1868-1924) у поетичних творах стали домінувати соціальні теми. Гуманізмом, прагненням до мораль­ного вдосконалення людини пройняті твори сербської поетеси Д. Максимович (1898-1989).

Реалізмом і психологізмом відзначалися прозові твори лау­реата Нобелівської премії (1961) сербського письменника І. Андрича (1892-1975), автора таких відомих романів, як «Міст на Дрині», «Травницька хроніка», «Родинний портрет». Широкого визнання в країні та в Європі набули твори сатирика Б. Нушича, який дотепно висміював мораль і звичаї міщанства. У Хорватії широкої популярності набула творчість селянського поета І. Ковачича (1913-1943), який оспівував життя простих людей. Одним з найоригінальніших і найсуперечливіших хор­ватських письменників міжвоєнного періоду був М. Крлежа (1893-1986) - автор драм «Голгофа», «Леда», «Пани Глембаї» та романів «На межі глузду», «Хорватський бог Марс». Серед словенських літераторів найбільш відомим був письменник П. Воронц (1893-1950), який у своїх творах романтизував бо­ротьбу за свободу й соціальну справедливість.

У образотворчому мистецтві Югославії гору взяли прихиль­ники модернізму, які прагнули утвердити у своїй творчості інди­відуальні засоби експресії. Чимало молодих митців під впливом німецького імпресіонізму стали прихильниками ідеї «нового мистецтва», яке відзначалось відвертим суб'єктивізмом у відоб­раженні дійсності. Так, словенські (Ф. Тратник, Ф. Краль) і хор­ватські (Л. Бабич, В. Бецич) експресіоністи у своїх картинах відображували близький їм світ буття селянина. Сербські експресіоністи М. Милунович та 3. Петрович у своїй творчості прагнули до стилізації форми образу та гри кольорів. Яскравим та самобутнім явищем у югославському живописі цього періоду була творчість художників - «примітивістів», які входили до творчого гуртка «Земля», заснованого в 1929 р. К. Хечеду-шичем. До цього об'єднання входили також такі художники-самоуки, як Ф. Мраза та І. Генералич.

Світового визнання набули твори сербських скульпторів А. Августинчича та І. Мештровича. Останній був прихильником модернізму й сецесіонізму, а створений ним монумент «Пере­можець» та меморіал «Невідомому солдату» (на горі Авала) ста­ли символами Белграда.

Певні досягнення спостерігалися й у розвитку театрального мистецтва. Так, у національних театрах - сербському (Бел­град), хорватському (Загреб), словенському (Любляна), серб­ському (Нові-Сад) - були створені оперні та балетні трупи. У Сараєві, Скоп'є, Баня-Луці, Спліті, Осієці, Мариборі виникли професійні театральні колективи. Усе це спряло прискоренню становлення національного драматургічного мистецтва. Значно зросла питома вага творів Б. Нушича, М. Крлежі, Б. Крефта в репертуарі югославських театрів.

Піднесення спостерігалося також і в музичному мистецтві, розвиток якого відбувався завдяки розгалуженню в державі мережі різноманітних музичних закладів та установ. Так, у Бел­граді, Загребі та Любляні було відкрито музичні академії, у Са­раєві, Скоп'є, Цетине, Баня-Луці, Подгориці створено музичні школи, а в Загребі, Белграді, Сараєві - симфонічні оркестри. Провідне місце у творчості автора симфонічної, камерно-інст­рументальної та вокальної музики сербського композитора П. Коньовича зайняв оперний жанр, а його твори набули ви­знання завдяки опері «Коштана». Інший сербський композитор С. Христич був автором балету «Охридська легенда», а хор­ватський композитор Й. Словенський - популярних симфонічних творів.

Значні досягнення в міжвоєнний період мали югославські архітектори та містобудівники. У різних регіонах Югославії відбувалося промислове будівництво, яке певною мірою сти­мулювало розвиток архітектури громадських та житлових будівель. Саме в цей період у Сербії, Хорватії та Словенії склалися свої архітектурно-мистецькі центри.

Великою популярністю в Югославії стало користуватися кіномистецтво: за кількістю кінотеатрів країна посіла п'яте місце в Європі. Усе це стимулювало створення вітчизняногокіновиробництва. У 1926 р. в Загребі розпочала мовлення перша радіостанція, а в наступні роки — у Белграді та Любляні.
На розвиток культурно-мистецького життя Югославії в між­воєнний період помітний вплив справляла чисельна російська еміграція, представники якої працювали в системі освіти, науки, театрального та музичного мистецтв. Певну участь у цьому брали й громади переселенців з України.

За часів Другої світової війни та іноземної окупації народи Югославії зазнали величезних людських і матеріальних втрат. Окрім завдань відновлення країни від наслідків війни, перед новою Югославією постали завдання подолати успадковану загальну цивілізаційно-культурну відсталість. Реалізація цієї ме­ти була пов'язана з подоланням серйозних перешкод, викли­каних досить суттєвою різницею в рівнях культурного розвитку різних народів, які входили до складу федеративної держави. Усе це породжувало істотні етнокультурні суперечності в югославському суспільстві, які до того ж були пов'язані ще й з релігійними відмінностями, чим врешті-решт визначався як характер, так і зміст історико-культурних традицій кожного на­роду та канали його зв'язків і взаємодії з навколишнім світом. Крім того, розвиток культури ускладнювався ще й тим, що наро­дам правлячий режим нав'язував комуністичні ідеали та цінності.


10.08.2015; 17:09
хиты: 237
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь