До розпаду СФРЮ Боснія і Герцеговина залишалася однією з найменш розвинутих республік. Однак до початку громадянської війни тут працювали підприємства гірничої (видобування вугілля, залізної руди, кам'яної солі), машинобудівної (виробництво верстатів, велосипедів, сільськогосподарських машин), металургійної (чорна, кольорова), хімічної, лісопереробної та легкої галузей промисловості. В цілому ж у структурі економіки БіГ надмірну вагу мали підприємства військово-промислового комплексу (ВПК). Сільськогосподарське виробництво хоч і перебувало в приватній власності, однак залишалося низкоефективним, тому продукти харчування до БіГ імпортувалися.
У СФРЮ багатонаціональна БіГ вважалася найтоле-рантнішою з республік. Ніхто не міг уявити, що саме тут відбудеться такий жорстокий міжетнічний конфлікт. У 1990-1991 pp. під час переговорів між союзним керівництвом та лідерами республік про долю федерації представники БіГ тривалий час не могли визначити своєї позиції. Проте події стали розгортатися досить трагічно.
На листопадових (1990) парламентських виборах у БіГ 38 % голосів (86 мандатів з 240) у скупщині отримала мусульманська Партія демократичних дій (ПДД), 26,5 % (72 мандати) - Сербська демократична партія (СДП), майже 15 % (34 мандати) - Хорватська демократична співдружність (ХДС). Підсумки виборів у цілому відповідали етнонаціональній структурі населення республіки, а також вказували на те, що за півтора року до початку громадянської війни у БіГ відбувся поділ за національною ознакою. До коаліційного уряду увійшли представники трьох основних національних партій1.Очікуваного співробітництва партій-переможниць, які хоч і представляли різні етноси та перемогли на виборах під антикомуністичними гаслами, ані в коаліційному уряді, ані в парламенті не складалося. Однак у лютому 1991 р. ПДД та ХДС запропонували скупщині спільний проект декларації про суверенітет БіГ. У цих умовах боснійські серби (виходячи з досвіду своїх хорватських одноплемінників) розпочали об'єднувати громади з переважно сербським населенням. Так виникли САО Босанська Крайна (північний захід), Романія (район Сараєва, Самберія й Маєвиця (північний схід) та Східна й Стара Герцеговини.
1 Лідер боснійських мусульман та голова ПДЦ А. Ізетбегович став публічним політиком лише в 1990 р. - коли вже був пенсіонером. У своїх промовах він говорив про створення громадянського суспільства, суверенність громадян, єдину й неподільну республіку, але в дійсності дотримувався положень Ісламської декларації (1970), у якій чітко зазначалася головна мета руху - ісламізація боснійських мусульман.
'Лідером боснійських сербів став поет і лікар Р. Караджич, який народився в 1944 р. в Чорногорії. У 1959 р. він приїхав до БіГ, де був студентом медичного факультету Сараєвського університету, після закінчення якого стажувався у США. У 1987 р. був несправедливо засуджений, але пізніше виправданий. У 1990 р. Р. Караджич був одним із засновників СДП.
14 жовтня 1991 р. депутати скупщини БіГ (без участі сербів) ухвалили меморандум «Про суверенітет БіГ та вихід із СФРЮ». 25 жовтня на зібранні представників чотирьох САО БіГ прийняли ухвалу про проведення плебісциту сербського народу. За підсумками референдуму, який відбувся 9 листопада, 92 % його учасників висловилися за створення оновленої югославської федерації. Керівництво БіГ визнало плебісцит незаконним, наполягаючи на створенні незалежної й унітарної держави.
У лютому 1992 р. в БіГ під патронатом ЄС розпочала роботу Міжнародна конференція по колишній Югославії (МККЮ), учасниками якої був розроблений проект її майбутнього устрою у вигляді конфедерації. Робота МККЮ відбувалася в умовах постійного загострення обстановки. Однак тоді відкритих зіткнень у БіГ ще не відбувалося, але певні ознаки вказували на те, що підготовка до збройного протистояння вже розпочалася. Так, впродовж кількох місяців з нафтоперегонних заводів Сербії до БіГ армійським транспортом на аеродроми, до гарнізонів та військових баз завозилося пальне; до Західної Герцеговини були передислоковані підрозділи хорватської національної гвардії; у Східній Герцеговині ЮНА здійснювала заходи по зміцненню оборони аеродромів та інших військових об'єктів.
Водночас напруженість у БіГ досягла такого рівня, що будь-який привід міг зруйнувати нестійкий мир. У неділю 1 березня 1992 р. біля православної церкви у центрі Сараєва під час весільної церемонії мусульманин убив серба — батька нареченого, було поранено також священика. Напруженість у місті стала швидко зростати: будувалися барикади, діти не відвідували шкіл, не працював міський транспорт, не функціонувала залізниця тощо. Напруженість у міжетнічних і міжконфесійних відносинах поступово переросла у збройне протистояння, у якому напочатку брали участь лише загони самооборони1, а потім і регулярні військові підрозділи. Громадянська війна в БіГ за переділ територій велася з небаченою наприкінці XX ст. жорстокістю.
Початок збройного конфлікту був пов'язаний із рішенням 4 квітня 1992 р. президії БіГ (без представників сербів2) про мобілізацію резервістів до територіальної та громадської оборони. Призов до військових формувань лише мусульман і хорватів викликав занепокоєння у боснійських сербів. Вже наступного дня декілька десятків тисяч мешканців Сараєва зібралися біля будинку скупщини БіГ, щоб висловити своє ставлення до зростання загрози втягування боснійців у громадянську війну. Маніфестанти зажадали від керівництва республіки терміново створити «уряд національного порятунку». Саме в цей момент з верхніх поверхів готелю «Холідей Ін» невідомі відкрили вогонь по натовпу — вісім осіб було вбито, майже 50 - поранено.
Після прийняття 6 квітня 1992 р. керівництвом ЄС декларації, у якій пропонувалося визнати незалежність БіГ, вже наступного дня таке рішення прийняли уряди країн Західної Європи, США та Хорватії. Президія БіГ проголосила в республіці надзвичайний стан, а 8 квітня запровадила стан «безпосередньої воєнної загрози». У травні БіГ стала членом НБСЄ, ООН та розпочала активне співробітництво з організацією «Ісламська конфедерація» (ІК).
Голова президії БіГ А. Ізетбегович наказав підрозділам територіальної оборони блокувати гарнізони ЮНА, а командуванню останніх було запропоновано умови щодо безперешкодного виходу, передусім передачі всієї зброї предствникам БіГ. У свою чергу засідання НБСЄ у Гельсінкі запропонувало Югославії до 29 квітня вивести з території БіГ усі підрозділи ЮНА. ЗО квітня у Белграді було прийнято рішення про вивід у 15-денний строк югославського війська.
Від початку громадянської війни і майже до її припинення на території БіГ існувало три самостійних національно-державних утворення. З весни 1992 р. й до середини березня 1994 р. на певній території функціонувала влада мусульманської РБіГ, яка була визнана багатьма країнами світу. Вищим державним органом її була президія на чолі з Ф. Абдичем, який невдовзі добровільно поступився посадою голови А. Ізетбеговичу. Скупщина РБіГ на 90 % складалася з депутатів ПДД.
З липня 1992 р. боснійські хорвати у контрольованих ними регіонах БіГ проголосили Хорватську співдружність Герцег-Босна. Однак уже наприкінці серпня 1993 р. це утворення було перетворене на Хорватську республіку Герцег-Босна (ХРГБ) з власним парламентом, урядом та державною символікою. Резиденція президента ХРГБ перебувала в місті Груде, а столицею був визначений Мостар. Однак жорстокості громадянської війни примусили сербське населення покинути це місто, а хорвати і мусульмани у ході боїв поділили його на дві «національні частини». Зірваний міст через Неретву в Мостарі надовго залишався символом міжнаціональної нетерпимості. У ХРГБ не було не тільки визначених кордонів, а й бюджету та власної грошової одиниці. Збройні сили Герцег-Босни («хорватське віче оборони») перебували на повному забезпеченні хорватської держави.Впродовж майже трьох років на теренах БіГ точилася жорстока громадянська війна між сербами, мусульманами й хорватами. Здебільшого сербам протистояли об'єднані сили останніх. Однак серед противників сербів не було повної єдності. Війна за переділ території БіГ відзначалася неймовірною жорстокістю, причому десятки тисяч осіб опинилися в концтаборах, а на захоплених землях проводилися «етнічні чистки». Карта розселення народів БіГ перекроювалася за допомогою залякування, насильства та вбивств. Фактично кожен з ворогуючих етносів перебував у конфлікті з двома іншими. У БіГ склалася ситуація, коли велася «війна всіх проти всіх», хоч переважна частина зіткнень припадала на серб-сько-мусульмансько-хорватське протистояння.
Для припинення громадянської війни та роз'єднання ворогуючих сторін за рішенням РБ ООН у червні 1992 р. до БіГ було введено миротворчі сили ООН. Учасники Міжнародної конференції по колишній Югославії (МККЮ), яка розпочала роботу у серпні 1991 p., намагалися розробити варіанти врегулювання конфлікту. Так, «план Кутильєро» поділяв БіГ на десять провінцій, а «план Оуена-Столберга» пропонував варіант «унії трьох республік». Проте «контактна група» (складалася з міністрів закордонних справ США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Росії) у 1994 р. приступила до реалізації доктрини «примус до миру». Ця доктрина передбачала об'єднання мусульмансько-хорватської та сербської складових і утворення єдиної держави БіГ.
У Вашингтоні у березні 1994 р. з ініціативи США керівництва боснійських мусульман і хорватів підписали угоду про створення Федерації Боснії і Герцеговини. У липні голова президії БіГ А. Ізетбегович і президент Хорватії Ф. Туджман домовилися про створення боснійсько-хорватської військової унії. Того ж місяця, сподіваючись на скасування міжнародних санкцій, уряд СРЮ оголосив про розрив зв'язків із PC. У цих умовах президент боснійських сербів Р. Караджич спеціальним декретом перевів економіку PC на воєнний режим і заявив про намір сербів продовжувати війну до перемоги.
У грудні 1994 р. між ворогуючими сторонами БіГ було укладено чотиримісячне перемир'я. Та вже на початку травня 1995 р. війська боснійських мусульман перейшли до активних бойових дій у районі Сараєва та Бихача. У відповідь боснійські серби почали контрнаступ на оголошені ООН «зонами безпеки» мусульманські анклави.
ська, які й склали єдину державу - Республіка БіГ (РБіГ). Обидва утворення отримували право встановлювати особливі паралельні відносини з сусідніми країнами відповідно до суверенітету і територіальної цілісності РБіГ. Для забезпечення виконання угоди до БіГ під егідою НАТО був направлений 60-тисячний миротворчий військовий контингент.
У грудні 1995 р. в Парижі президенти Сербії й Хорватії та голова Федерації БіГ підписали мирну угоду, яка поклала край трирічній громадянській війні у БіГ. У договорі підтверджувалося існування єдиної держави - Республіки БіГ (столиця Сараєво), яка складалася з мусульмансько-хорватської Федерації БіГ (51 % території) і Республіки Сербської БіГ (49 % території). Кордони нового утворення збігалися з кордонами колишньої БіГ.
За роки громадянської війни у Боснії і Герцеговині загинуло майже 380 тис. осіб, а 1 млн 250 тис. перетворилися на біженців і покинули межі республіки. Надзвичайно великими були й матеріальні втрати БіГ. Так, майже 80 % промислових підприємств було зруйновано або виведено з ладу та майже до мінімуму скоротився імпорт нафти. Фактично за період війни економіку й соціальну сферу БіГ було знищено. Загальні матеріальні збитки згідно з оцінками фахівців становили від 30 до 70 млрд доларів.
