лоща Словенії становить 20,2 тис. кв. км, населення — 1,98млн (1997). Столиця - Любляна (260 тис. жителів). На півночіСловенія межує з Австрією, на сході — з Угорщиною, на півдні - зХорватією, на заході - з Італією. Національне свято: 25 червня —День словенської державності (1991). Понад 95 % населеннястановлять словенці, які сповідують католицизм. Грошоваодиниця - толар.
У СФРЮ Словенія була найбільш розвинутою в економічному відношенні республікою. На її частку припадало 19 % промислового та 7 % сільськогосподарського виробництва, що становило понад 17 % ВВП СФРЮ. У Словенії вироблялося ЗО % вантажних автомобілів, 50 % автобусів, ЗО % холодильників та 40 % телевізорів. Однак економічна криза, що охопила СФРЮ, мала серйозні наслідки й для Словенії: більшість підприємств перебувала на грані банкрутства, а третина працездатних громадян була безробітною.
Початок громадянської війни в СФРЮ пов'язаний з подіями в Словенії, керівництво якої в день проголошення незалежності віддало наказ взяти під контроль зовнішні кордони республіки, повітряний простір, митні пункти, порти та аеродроми. Наступного дня, 26 червня, союзний уряд віддав наказ ЮНА «захищати югославські кордони». До операції із «встановлення контролю над 35 прикордонними переходами та аеродромом Брнік і портом Конар» було залучено дві тисячі вояків ЮНА. 27 червня війська стали рухатися до кордонів, а з літаків скидалися листівки, у яких населенню роз'яснювалася мета їхнього пересування. Керівництво Словенії закликало населення до захисту батьківщини. У спротиву «агресії ЮНА» брало участь 35 тис. бійців словенської територіальної оборони. Незважаючи на опір, військові колони продовжували просуватися до кордонів. Уже 28 липня ЮНА встановила контроль над прохідними пунктами, а ввечері було досягнуто угоди про припинення вогню.
За підсумками переговорів, які відбувалися за посередництва представників ЄС, члени Президії СФРЮ та керівники республік (окрім Сербії) 7 липня 1991 р. підписали Бріонську декларацію «Про мирне врегулювання югославської кризи». Згідно з досягнутими домовленостями контроль кордону переходив до Словенії, розблоковувалися армійські казарми, звільнялися полонені, для Словенії і Хорватії встановлювався 90-ден-ний мораторій на проголошення державного суверенітету, а ЮНА залишала словенську територію. Унаслідок «дев'ятиденної війни» армія втратила понад 40 вояків убитими, а 184 були поранені; серед словенців - троє вбитих та 66 поранених.
Об'єднана партія соціальних демократів (ОПСД), Словенська національна та Народна партії. Коаліційний уряд, який складався з представників ХДП і ОПСД, очолив Я. Дрновшек1.
На виборах до Державних зборів у жовтні 1996 р. перемогу здобули ЛДС (понад 25 % голосів) та СНП (19 %). Соціал-де-мократична партія (СДП) отримала 16 % голосів, ХДП - 10 %, ОПСД - 9 %. Після створення коаліції ЛДС та Народної партії уряд очолив Я. Дрновшек. На президентських виборах 1997 р. знову переміг М. Кучан.
У перші роки незалежності в країні спостерігався спад виробництва (до 20 %). Однак уже в 1994 р. розпочалося економічне піднесення, яке характеризувалося створенням нових фірм та підприємств, припливом німецького, італійського та австрійського капіталів. Запровадження наукомістких форм виробництва створило важливі передумови для зростання ВВП і поліпшення матеріального добробуту населення. Щорічний приріст ВВП з 1996 р. становить понад 3 %.
Незалежну Словенію визнало понад сто держав. У 1992 р. країна стала членом ООН та Ради Європи. Словенія встановила стабільні двосторонні відносини з сусідніми країнами. Але одностороннє закриття АЕС «Кршко» та засудження втручання хорватської армії в конфлікт у БіГ призвели до погіршення відносин з Хорватією та СРЮ. Не було зроблено демаркації словенсько-хорватського сухопутного й морського кордонів. Після підписання Дейтонських угод (1995) розпочалася нормалізація словенсько-югославських відносин.
1 Згідно з конституцією Словенії найвищий орган законодавчої влади - Державні збори - складається з 90 депутатів, які обираються на пропорційній основі. Право законодавчої ініціативи надається уряду, депутатам та майже п'яти тисячам виборців.
Президент Словенії обирається всенародним голосуванням на п'ять років і може обіймати посаду два терміни. У разі надзвичайних обставин президент має право видавати тимчасові нормативні акти, що мають силу закону. Першим президентом Словенії було обрано М. Кучана.
Певна напруженість виникла у словенсько-італійських відносинах. Так, у березні 1995 р. Італія наклала «вето» на проведення переговорів про вступ Словенії до ЄС. Однак суперечності вдалося подолати, і в червні 1996 р. Словенія отримала статус асоційованого члена ЄС, а в грудні 1997 р. вона була включена до держав з перехідною економікою. Понад 70 % зовнішньоторговельного обігу Словенії припадає на країни ЄС, а з 1995 р. вона бере участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру».
За підсумками виборів до Державних зборів у жовтні 2000 р. найбільшу кількість депутатських місць (34) отримали ЛДС. У листопаді було створено коаліційний уряд, до складу якого увійшли представники ЛДС, СДП, СНП та Демократичної партії пенсіонерів (ДПП).
Словенія набула досвіду вдалого реформування економіки. Серед усіх країн Центрально-Східної Європи вона має найкращі показники економічного розвитку. Так, ВВП на душу населення перевищив 9,1 тис. доларів. Приріст ВВП у 2000 р. досяг 4,6 % при семивідсотковому безробітті. Шлях до економічного процвітання Словенії було прокладено через приватизацію економіки, фінансову стабілізацію, стримування безробіття, зменшення відтоку капіталу з країни та модернізацію системи оподаткування. У 2000 р. МВФ дав позитивну оцінку словенській економіці, зазначивши, що вона досягла рівня се-редньорозвинутих країн Європи.
Уряд постійно збільшує частку державного бюджету, спрямовану на стимулювання технологічного розвитку, узгоджуючи все це з відповідними директивами ЄС. Словенія всіляко намагається встановлювати й посилювати наукову співпрацю на міжнародному рівні з країнами ЄС, з сусідніми країнами, світовими державами та міжнародними організаціями. У травні 2004 р. Словенія стала членом НАТО та увійшла до ЄС.
