пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Владайське повстання в Болгарії та підсумки війни.

Повоєнна катастрофа сталася в середині вересня 1918 р. У районі Скоп'є була оточена ціла німецька армія, а болгарські війська почали безладний відступ. 17 вересня екс­педиційний англо-французький корпус прорвав Салоніцький фронту районі Добро-Поле. Болгарські війська, не витримавши натиску переважаючих сил противника, почали відступати. Спроби командування розстрілами відступаючих відновити фронт призвели лише до загострення становища в країні.

З 23 вересня у військових частинах почалися антивоєнні та антиурядові виступи солдатів під гаслами: «Смерть винуватцям катастрофи!», «На Софію!». І хоча на інших ділянках Салоні-цького фронту болгарські підрозділи ще утримували свої позиції, солдати з району прориву, переповнені ненависті до існуючої влади, скупчувались у Східній Македонії. Звідти вони рухалися у напрямку міста Кюстенділа, де містився штаб болгарської армії. Вже 25 вересня солдати під керівництвом «тісного соціаліста» І. Димитрова розгромили його, а наступного дня зайняли місто Радомир, що в ЗО км від Софії.

Прем'єр-міністр А. Малинов 25 вересня повідомив царя: «Уряд вимушений з глибоким жалем констатувати, що війна програна».

Щоб урятувати становище, уряд послав до повстанців ліде­ра БЗНС А. Стамболійського, якого було звільнено із в'язниці, та його помічника Р. Даскалова. Водночас до штабу команду­вання військами Антанти в Салоніках було направлено іншу делегацію, якій належало будь-якою ціною укласти перемир'я з Антантою і таким чином заспокоїти повсталих солдатів.

ДАСКАЛОВ РАИКО (1885-1923)

Навчався в Берлінському університеті, де захистив док­торську дисертацію з економіки. Працював жур­налістом у болгарських часописах. З 1910 р. - член БЗНС, один з лідерів лівого її крила. У 1912-1913 pp. -офіцер болгарської армії, учасник Балканських війн. У 1915 р. як противник вступу Болгарії у війну на боці Центральних держав був заарештований і перебував у в'язниці до вересня 1918 р. Один з керівників Владай-ського повстання та Радомирської республіки. У 1919-1920 pp. - міністр коаліційних урядів. У 1921-1923 pp. -перший заступник прем'єр-міністра. Лютий - серпень 1923 р. - посол Болгарії в Чехословаччині.

Переговори з повстанцями привели до того, що А. Стам-болійський та Р. Даскалов перейшли на їхній бік. 27 вересня в Радомирі, виступаючи перед зібранням солдатів, Р. Даскалов проголосив встановлення в Болгарії республіки. її президентом було проголошено А. Стамболійського, а Р. Даскалова - голов­нокомандувачем. У прийнятих повстанцями резолюціях містилися головним чином вимоги припинення війни, покарання винуват­ців та проведення соціальних реформ. Керовані Р. Даскаловим солдати рушили до столиці, наблизившись до села Владай. Було здійснено декілька спроб захопити Софію, що при відсутності артилерії та певної погодженості в діях виявилося неможливим. Тоді уряду було надіслано ультиматум з вимогою запобігти не­потрібному кровопролиттю та здати столицю без бою. Софію охопила паніка. Уряд, мобілізувавши останні резерви, звер­нувся по допомогу до німецького військового командування.

Повідомлення про повстання в болгарській армії примусило керівництво країн Антанти поквапитися з опрацюванням умов перемир'я з Болгарією, яке було підписане 29 вересня 1918 р. в Салоніках. Воно передбачало припинення бойових дій, вивід болгарських військ із зайнятих ними територій, демобілізацію армії, окупацію військами Антанти найбільш важливих стра­тегічних пунктів країни, а також використання її портів.

Перемир'я дозволило уряду переламати ситуацію. Уже ЗО вересня за допомогою німецьких частин урядові війська розгромили головні сили повстанців. Того ж дня повстанців розгромили біля Владая, а 2 жовтня був узятий Радомир. При цьому загинуло понад три тисячі повстанців.

Необхідність домогтися пом'якшення позиції Антанти по відношенню до Болгарії при підготовці умов мирного договору, а також «стабілізації державно-конституційного ладу», підірва­ного режимом особистої влади царя Фердинанда, примусила останнього зректися престолу на користь сина Бориса (1918—1943) та назавжди залишити країну. У жовтні 1918 р. війська Антанти окупували Болгарію. Для стабілізації становища голова уряду А. Малинов запропонував програму виводу країни з кризи та створення кабінету «широкої коаліції» за участю БЗНС, БРСДП(о), Радикальної та Народної партій. Але коаліція проіснувала лише один місяць. Діяльність наступного уряду, очолюваного лідером народників Т. Тодоровим, до складу якого увійшли представники Прогресивно-ліберальної партії, багато в чому визначалася атмосферою очікування підсумків війни для Болгарії, які вирішувались на Паризькій мирній конференції, та незадоволенням у болгарському суспільстві існуючим політичним режимом.

У цих умовах БЗНС і БРСДП(т. с.) на порядок денний вису­нули питання про завоювання влади, що й було закріплено в ухвалених на з'їздах програмах партій. Так, на XXII з'їзді БРСДП(т. с), який перейменував партію на Комуністичну партію Болгарії (БКП(т)), ставилося завдання встановити в країні «диктатуру пролетаріату за допомогою збройного повстання». Компартія зосередила свої зусилля на страйково­му русі як головному інструменті в боротьбі проти влади. У свою чергу, лідери БЗНС розглядали участь у коаліційному уряді як необхідний крок до влади.
За підсумками виборів у серпні 1919 р. до Народних зборів БЗНС отримала 27 % голосів, а БКП(т) - 18 %. У жовтні 1919р. А. Стамболійський очолив коаліційний уряд, до якого увійшли Народна та Прогресивно-ліберальна партії.
СТАМБОЛІЙСЬКИЙ АЛЕКСАНДР СТОЇМЕНОВ (1879-1923)
Народився в селянській родині. Навчався в Німеччині. З 1902 р. - лідер БЗНС та головний редактор газети «Земеделско знаме». У 1908-1915 pp. - депутат Народ­них зборів. У 1915-1918 pp. - арешт та ув'язнення. З жовтня 1919 р. - міністр, з травня 1920 р. - голова коаліційного уряду. У 1920-1923 pp. - голова однопар­тійного уряду.

На Паризькій мирній конференції від імені Болгарії було за­явлено про вимушене прийняття умов несправедливого мир­ного договору та відмову його підписати. Згідно з укладеним у листопаді 1919р. Нейїським мирним договором (як складовою Версальського) Болгарія втрачала Західну Тракію. За Севрським (1920) та Лозаннським (1923) мирними договорами Західна Тракія передавалася Греції, а болгарське населення на цій території мало вирішити питання про своє громадянство. До Королівства СХС відходили міста Струмилиця, Царебродта інші, а до Румунії — Південна Добруджа. Чисельність армії обмежува­лася 20 тис. Репараційні зобов'язання Болгарії були визначені У обсязі 2,25 млрд золотих французьких франків (з виплатою впродовж 37 років), 70 тис. голів худоби та 250 тис. тонн кам'яного вугілля. Підсумки війни було сприйнято болгарським суспільством як «другу національну катастрофу».


10.08.2015; 17:09
хиты: 250
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь