Так звана перша республіка ЧСР (1919–1938) була багатонаціональною державою. Крім чехів і словаків, в ЧСР жили німці (23 % населення), угорці (5,6 %), поляки (0,6 %) й закарпатські українці (3,85 %). Останні приєдналися до ЧСР у результаті домовлення між представниками закарпатської еміграції в США і Т. Масариком та рішення Руської Центральної Ради в Ужгороді 9. 5. 1919; це було санкціоноване Сен-Жерменським договором 10. 9. 1919, який гарантував Підкарпатській Русі статус автономного краю в рамках ЧСР. (Про політику ЧСР в українській частині держави див. Підкарпатська Русь). Прага хронічно мала проблеми з своїми меншостями, головним чином з німцями й угорцями, у справі яких велася ревізіоністська акція з боку Німеччини й Угорщини. Словаки також домагалися територіально-політичної автономії.
в життя широких верств чеського населення міжвоєнного періоду міцно ввійшло радіо. Так, ЧСР була однією з перших країн у світі, де в 1923 р. розпочалися регулярні радіопередачі. На початку 30-х років діяло шість радіостанцій, а кількість користувачів радіоприймачів перевищувала мільйон.
Художня культура, образотворче мистецтво розвивалися в річищі загальноєвропейських творчих пошуків. Ідеали гуманізму, демократії та людської гідності відстоювали чеські письменники, які здобули всесвітнє визнання: Я. Гашек, К. Чапек, а також поети ї. Волькер, В. Незвал, критик Ф.К. Шальда. У живописі поряд з майстрами пензля реалістичного напрямку творили художники-авангардисти Е. Філла, Я. Зрзави, Й. Чапек. У скульптурі помітний слід залишила творчість Ф. Білека, Я. Штурса та Й. Маржатка. Загальноєвропейське визнання здобули роботи архітекторів Я. Котери, Й. Гочара та П. Янека.
Варіантом сюрреалізму в чеській літературі стала течія, відома під назвою «поетизм». Біля її витоків стояли В. Незвал та К. Тайге. Свою мету прихильники поетизму вбачали в тому, щоб навчити людину радіти життю, розкріпачити її творчі здібності, пробудити фантазію й чуттєвість. Для прихильників цієї течії був притаманним пошук нових виражальних форм, прагнення до експериментування та до загальної поетизації процесу культурної творчості при одночасному підкреслюванні емоційної, сексуальної та ірраціональної сторін людського буття.
Широко відомою стала творчість чеських композиторів Л. Яні-чека, І. Форстера, Й. Сука, які створили власну музичну школу.
Головними осередками словацького культурного життя були Словацьке музейне товариство, яке продовжувало традиції «Матиці словацької» із збирання, збереження й вивчення надбань національної культури, а також різноманітні науково-просвітницькі гуртки, аматорські театральні та музично-співочі колективи в невеличких містечках. Незначна частина представників словацької молоді отримувала освіту в університетах Будапешта, Праги, Відня та інших міст Європи.
Відсутність необхідних умов для розвитку національної науки, культури й мистецтва спонукала талановитих словацьких учених і митців шукати застосування набутим знанням і здібностям за межами рідного краю. Саме в такий спосіб стали всесвітньо відомими композитор Я.Л. Белла (1843-1936), скульптор А. Дунайський, художник та винахідник А. Мургаш, теормеханік А. Стодола, ембріолог і гістолог В. Рогоч, педагог Я. Квачела та ін.
Важливу роль у справі збереження й захисту національної культури відігравали словацькі літератори. Талановитими й самовідданими творцями літератури, які дотримувалися переважно реалістично-демократичних принципів, були поети й прозаїки П. Гвєздослав, М. Кукучін, С. Гурбан-Ваянський, Й.Г. Тайовський. Певне піднесення словацького культурного життя, яке спостерігалося в першому десятиріччі XX ст., знач-