Згідно зі ст. 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку дішьність, зобов'язується перегати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити ш нього певну грошову суму.
Договір поставки відноситься до найбільш поширених договорів у підприємницькій діяльності, який розглядається у ЦК як особливий вид договору купівлі-продажу, спрямований на відплатний перехід права власності від продавця (постачальника) до покупця. Аналізуючи зміст ст 712 ЦК, можна виділити основні характерні риси договору поставки: 1) сфера застосування — підприємницька діяльність; 2) правовий статус постачальника (суб'єкта підприємництва), який продає вироблені ним товари або товари, закуплені для продажу; 3) мета придбання товару, що не пов'язана з особистим чи іншим подібним споживанням; 4) істотними умовами договору є предмет, ціна і строк; 5) момент укладення договору і його виконання, як правило, не збігаються; 6) можливість оптового продажу товарів одноразово або окремими партіями протягом тривалого періоду, у зв'язку з чим з договору поставки часто виникають довгострокові, тривалі господарські зв'язки, тощо. Договір поставки є відплатний (одержану від постачальника продукцію покупець оплачує за погодженими цінами); консенсуальний (договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов); двосторонній (права та відповідк: обов'язки виникають для обох контрагентів). Предметом договору можуть бути будь-які не вилучені із цивільного обороту речі (наділені родовими ознаками, так і індивідуально визначені), в тому числі товари народного споживання та продукція виробничо-технічного призначення. Зміст договору поставки складають права та обов'язки сторін — продавця (постачальника) та покупця, за неналежне виконання яких настає відповідальність для сторони, які не виконала або неналежним чином виконує свої обов'язки. Зазначені питання, а також питання стосовно припинення договору поставки вирішуються за загальними правилами цивільного законодавства України.
Оскільки договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, тому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Треба зазначити, що правове регулювання договору поставки регламентується також статтями 264-271 ГК України, що суперечить ЦК в частині визначення договору поставки (однакове, за винятком ст. 264 ГК України) та сфери його застосування (за змістом ГК України сторонами договору є суб'єкти господарювання, а за ЦК — суб'єкти підприємництва, проте згідно ст. 86 ЦК непідприємницькі товариства також можуть укладати договір поставки). При цьому слід зазначити, що правовідносини, що виникають з договору поставки, підпадають під сферу діяльності ЦК
Особливості правового регулювання договорів поставки визначаються різними нормативно-правовими актами. Зокрема, у сфері поставок діє міждержавна Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав — учасниць СНД від 20.03.1992 р., Тимчасове положення з питань кооперативних поставок продукції виробничо-технічного призначення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.1993 р., Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 р., та інші нормативно-правові акти, кожен з яких має визначену сферу застосування.
