пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

тема8.1Основи правового положення людини і громадянина - самостійний інститут у системі права Європейського Союзу, історія його формування

.

Через всі області життя червоною ниткою проходить тема прав людини, які повинні бути забезпечені незалежно від того, в якій країні живе людина. Права людської особи давно перетворилися на окремий об'єкт турботи міжнародного співтовариства.

Установа Європейських Співтовариств, а потім ЄС супроводжувалася передачею деяких владних повноважень національних держав Союзу. З часом круг таких повноважень ставав все ширшим. Це було необхідно для того, щоб інтеграційні проекти дійсно реалізовувалися, діяльність інститутів ЄС була ефективною, і їх рішення достатньо швидко втілювалися в життя.

В результаті інститути ЄС стали приймати нормативні і індивідуальні акти, проводити інспекції, накладати штрафи, зокрема на підприємства і фізичних осіб, тобто у все великих сферах здійснювати дії владно-примусового характеру. В зв'язку з цим для населення держав-членів ЄС виникла насущна потреба в правовому захисті, зокрема, від порушень прав людини з боку інститутів ЄС, із зловживаннями властей співтовариств. Для керівництва ЄС, з свого боку, необхідно було знайти кошти демократизації діяльності коммунітарних інститутів, зміцнення внутрішньої стабільності і підвищення привабливості європейської інтеграції і Союзу для широких кругів населення.

Як відомо, традиційна правова основа захисту прав особи в державах — включення переліку прав і свобод людини в текст конституцій. Прикладом цього є гл.2 Конституції України 1996 р., в якій закріплені основні права і свободи людини і громадянина, що охоплюють всі головні області життя і діяльності людини і відповідні загальновизнаному міжнародному переліку прав і свобод.

Слід відмітити, що засновницькі договори співтовариств, особливо Паризький і Римські договори, не містили положень про основні права людини. Це було певним пропуском, який керівництво ЄС спробувало заповнити в 1990-і рр.

Незадовільне положення справ з формалізацією системи захисту прав людини ускладнювалося також недостатньо широкою компетенцією представницького органу ЄС - Європейського Парламенту.

На всіх етапах інтеграції керівництво ЄС шукало вихід з скрутної ситуації, що склалася.

У 1989 р. Європейським Парламентом був прийнятий текст Декларації основних прав і свобод, який включав комплекс основоположних прав і свобод людини і громадянина. У тому ж році на засіданні Європейської Ради була схвалена Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників. Ці та інші подібні документи, які приймалися інститутами співтовариств, не будучи оформлені як нормативні акти або міжнародні договори, не одержали статусу юридично обов'язкових джерел права і залишаються тільки політичними актами з чисто декларативним значенням. Важливий внесок в рішення цієї проблеми вніс Суд ЄС. Не дивлячись на відсутність положень про основні права людини в первинних засновницьких договорах ЄС, ще в 1969 р. Суд Європейських Співтовариств визнав дотримання основних прав і свобод як одного з «загальних принципів права Співтовариства». Дотримувати цей принцип Суд поставив в обов'язок інститутам ЄС. Звідси витікало, що правовий акт, виданий Радою, Комісією або Европарламентом і що порушує основні права і свободи людини, міг бути скасований рішенням Суду ЄС, і випадки такої відміни бували неодноразово. Таким чином, Суд вирішував проблему захисту прав людини за допомогою створюваного їм прецедентного права. При цьому він спирався як на джерела: по-перше, на «загальні конституційні традиції» держав-членів Союзу (тобто розділи конституцій, що закріпили права людини і громадянина), по-друге, на міжнародні договори про права людини, в яких брали участь всі або більшість держав-членів ЄС (Міжнародні пакти про права людини 1966 р., Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. і ін.), по-третє, на загальновизнані принципи міжнародного права (перш за все на принцип загальної пошани прав людини). Положення про «загальні конституційні традиції», встановлене прецедентним правом Суду, в 1992 р. одержало закріплення в Договорі про Європейський Союз (п. 2 ст. 6 в діючій редакції).


19.11.2014; 23:38
хиты: 163
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь