У сучасній державі посилення незалежності уряду від парламенту виражено в тому , що виконавча влада має можливість приймати важливі політичні рішення. Тому проблема функціонування виконавчої влади строго в межах , встановлених конституцією та чинним законодавством є однією з найважливіших. Ієрархічна побудова виконавчої влади з виділенням центральної , регіональної та місцевої влади забезпечує чіткість і швидкість виконання прийнятих в центрі рішень . Виходячи зі змісту і результатів діяльності виконавчої влади судять про ефективність чи неефективність державної влади в цілому. І дійсно , від роботи уряду і всієї системи виконавчої влади залежить стан економічної , політичної , соціальної та культурного життя суспільства , рівень життя індивіда .
Уряд має різні найменування : кабінет, кабінет міністрів , державна рада , федеральний рада тощо Розрізняються однопартійні уряду , де одна політична партія має більшість , і коаліційні уряди , де жодна політична партія не має більшості . Главою уряду може бути прем'єр - міністр , голова ради міністрів , федеральний канцлер. , Президент і т. п.
Виділяють парламентський принцип утворення уряду (виходячи з розстановки сил у парламенті) і позапарламентський принцип , коли глава держави самостійно підбирає , призначає і звільняє членів кабінету.
Інститут парламентської відповідальності уряду означає не судову , а політичну відповідальність . Міністри несуть колективну , тобто солідарну відповідальність за політику і рішення уряду, і індивідуальну відповідальність за справи свого міністерства . Іноді негативне голосування парламенту за урядовим пропозицією прирівнюється до ^ висловленню недовіри. Частіше ж відмова у довірі повинен супроводжуватися прийняттям мотивованого рішення . Резолюція недовіри вноситься парламентаріями і зазвичай повинна бути підписана групою депутатів. Між внесенням резолюції і постановкою її на голосування передбачається значний проміжок часу. Для прийняття резолюції недовіри потрібна абсолютна більшість голосів.
Крім глави уряду до складу уряду входять міністри , державні міністри , міністри без портфеля , статс -секретарі , молодші міністри і парламентські секретарі. У більшості держав жорстко фіксована структура і чисельний склад уряду відсутній , оскільки ці компоненти визначаються при створенні нового уряду або його реорганізації. Тим часом відзначається загальна тенденція скорочення кількості міністерств , яких в різних державах від десяти до понад тридцять . Вважається , що ' для здійснення своїх функцій сучасного державі необхідні наступні міністерства 1 ) міністерства , що стоять на варті правопорядку та державного ладу; 2 ) міністерства , які відають зовнішніми зносинами 3 ) військові міністерства ; 4 ) міністерства економічного профілю; 5 ) "соціальні" міністерства ; 6 ) міністерства освіти і науки .
Діяльність виконавчої влади не повинна означати політизацію державних службовців . Правилом є політична нейтральність управлінського апарату як щодо партії , що біля влади , так і щодо опозиції . Нейтральність забезпечується системою гарантій , які є вже традиційними : конкурсний набір службовців , визначення статусу службовців в законі , наявність дисциплінарних гарантій і т. п. У той же час на вищих административныхдолжностях відбувається поєднання політики та управління . Це з'єднання політичних і управлінських функцій допускається щодо співробітників кабінету міністрів.
