Суверенітет виступає як властивість притаманна державній влади. Тому будь-яка державна. освіта повинна володіти суверенітетом.
У самому загальному вигляді поняття суверенітету означає верховенство і незалежність гос.власти всередині країни і в зовнішньополітичній сфері. різниться :
• Державний суверенітет ; ( що виходить від народу верховна влада, яка складається в самостійному здійсненні гос- вом своїх функцій в рамках національного і міжнародного права).
• Суверенітет нації ; ( повновладдя нації , її політична свобода , можливість самовизначення для збереження своєї самобутності , мови, культури , історії).
• Суверенітет народу , (належить вище право визначати економічну , соціальну і політичну систему держави) .
Зміст і обсяг суверенітету залежать від того , чи є гос-во незалежним у міжнародних відносинах , або воно виступає як складова частина іншого, більшого гос- ва ( федерація , конфедерація ) , або воно член міждержавного союзу .
Державний суверенітет не абсолютний , а відносний. Водночас держ. суверенітет похідний від суверенітету народу , який єдиний і неотчуждаем , точно також як суверенітет кожної нації , складовою багатонаціональний народ.
Суверенність гос- ва виражена не тільки у володінні цією властивістю , але і полягає в можливості розпоряджатися власним суверенітетом від часткового самообмеження до повної відмови .
Особливий вид суверенітету пов'язаний із створенням федеративної держави ( делегуються права зовнішніх зносин ) .
По суті поділ суверенітету на зовнішній і внутрішній сьогодні відображає зв'язок між фактом існування гос. влади та її зовнішнім визнанням. При цьому суверенітет факту держ. влади приватна справа існуючого режиму , в той час як суверенітет визнання - це проблема міжнародного співтовариства або інших держав.
У сучасних державах все частіше не тільки обговорюється , але і офіційно визнається проблема суверенітету особистості як можливості міжнародних інститутів забезпечити захист прав людини від посягань держави.
74. Сучасна і досучасна держава. Ознаки сучасної держави.
Сучасна держава постає у вигляді управлінської системи , ефективність якої багато в чому обумовлена тим , як вона спроектована . При цьому для західного варіанту розвитку держави показова зміна ідеї території як рамок госстроітельствана технологізацію , що є визначальним фактором, що перетворює територію на другорядний природний ресурс.
Сьогодні складається транснаціональний світ , який характеризується кризою інституту національної держави , приматом міжнародного права над внутрішньодержавним , верховенством суверенітету особистості , скороченням контрольних та обмежувальних функцій уряду . Держави змушені все більше рахуватися з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями та інститутами , з одного боку , і з власними регіонами , з іншого. Тим самим відбувається "розмивання " державного суверенітету. При цьому "відкриття" міждержавних кордонів супроводжується активізацією наддержавних і недержавних інститутів у світовій політиці. Серед проблем держави , що підлягають осмисленню , одна з найбільш значущих пов'язана з глобалізацією світу . Справді , завдяки глобалізації територіальність перестає бути організуючим ознакою соціального і культурного життя , а глобалізується соціальні практики вільні від локальних прив'язок та існуючих кордонів. Виходячи з цього глобалізація безпосередньо пов'язана з глибокою кризою держави - нації. Так глобалізація виражена в становленні транснаціональних сфер життя людей , так званих " діаспорних публічних сфер" , соціальне самосвідомість яких формується на основі образу " історичної батьківщини " , як правило , має мало спільного з дійсністю. Ці діаспорні публічні сфери стають основою виникає постнаціонального політичного порядку , в якому створюються організації і формуються ідеології , вільні від прив'язки до якого-небудь державі .
Глобалізація формує транснаціональні спільноти , значною мірою непідконтрольні державі і часто не сприймають держави як легітимних партнерів , що призвожить до посилення соціальної нестабільності .
Сучасна держава визначається (В. Є. Чиркин ) як обумовлена соціальної асиметрією суспільства і необхідністю вирішення спільних справ універсальна політична організація, що діє на основі адміністративно- територіального поділу та громадянства , що здійснює за допомогою спеціалізованого апарату управління , арбітрування і легалізоване примус. Сучасна держава несе на собі відбитки властивостей сучасної людини , серед яких присутні активність , раціональність , автономність , відкритість у відношенні зміни історичних можливостей і домагань.
На відміну від сучасної держави досучасного держава обтяжене колишніми уявленнями про роль держави , його інститутах і функціях. Для нього характерний непрофесіоналізм бюрократії , низька легітимність інститутів держави , функціональна перевантаженість , нездатність ефективно використовувати наявні ресурси і т. д. Сучасна держава здатне не тільки проголошувати і оформляти права і свободи людини , а й реально їх забезпечувати. Проблема подолання несучасних рис держави для України має принципове значення , з урахуванням політичної орієнтації на об'єднану Європу.
Сучасна держава - це інструмент політичної раціональності , здатний забезпечити рівновагу між державою і суспільством. Тим часом авторитет держави підтримувати вельми складно у зв'язку з ростом очікувань по відношенню до держави і зростанням домагань до нього з боку індивідів. У разі посилюється персоналізації спосіб підпорядкування людини органам державної влади залишається колишнім , оскільки використовується політична соціалізація , яка значною мірою нівелює індивідів і викликає протест. На цьому тлі помітніше криза держави як соціального інституту , виражений за такими позиціями : 1 ) держава - нація переживає значні складності в умовах глобалізації; 2 ) позначилася тенденція до формування самодостатніх держав , підкоряють собі суспільство , 3) наростає суперечність між державою та потреб розвитку суспільства і людини. Дедалі очевиднішим амбівалентність ( подвійність ) держави : з одного боку це потужний чинник суспільного прогресу , а з іншого - безпосередня причина , економічної стагнації і соціального занепаду . Криза держави в чималому ступені визначається господарськими переплетеннями світової економіки , сужающими діяльність держави . До того ж диференціація соціальних і регіональних проблем призвела до того , що їх рішення здійснюється на муніципальному рівні і на рівні регіону , а не на загальнодержавному рівні.
Гостро стоять питання питомої ваги механізму владарювання , проблема кордонів влади держави стосовно індивіда . Прокламує використання принципу субсидіарності державної діяльності : держава має право втручатися тоді , коли індивід і суспільство не можуть собі допомогти . Найчастіше мінімальна держава розглядається як єдино можливий тип держави , який не порушує прав індивіда . У цілому ж визнається неефективність державного регулювання , розбіжність основних цінностей держави і суспільства , перевантаження держави невластивою йому діяльністю , а також складності дотримання правових меж держави .
