Держава - це політико -територіальна організація влади найбільш впливової частини соціально неоднорідного суспільства , яка через апарат управління і примусу реалізує власну політику і одночасно виступає офіційним представником усього суспільства і виконує загальні соціальні справи на основі правових норм , якими забезпечує узгодження соціально- групових , індивідуальних і суспільних інтересів.
Загальні ознаки держави :
1 ) масу своєму розпорядженні територію в певних межах (державних кордонах) . Територія - матеріальна основа існування держави . Сама територія ( обмежена частина поверхні планети Земля) не породжує державу. Вона тільки створює цілісний недоторканний зовні простір , в межах якого держава поширює свою владу на населення , що тут проживає;
2 ) об'єднує населення, що проживає на певній території , за ознакою громадянства (населення - соціальна основа держави) . Громадянство - правовий зв'язок між особою і державою без вказівки етнічного походження особи;
3 ) має публічну владу , публічність якій проявляється в тому , що вона офіційно виступає від імені всього суспільства ( народу) , керує його справами через спеціальний апарат управління - система державних органів, що складаються з особливого розряду осіб , професіоналів з управління - і спирається на апарат примусу ( у разі потреби) , якими є органи та установи примусового характеру (збройні сили , поліція , органи державної безпеки , тюремні , виправно- трудові та інші пенітенціарні установи) ;
4 ) має суверенітет - верховенство всередині країни , незалежність і рівноправність у зовнішньополітичних відносинах . Сам суверенітет держави первинний щодо державної влади , він і є " право на владу" ;
5 ) має правову основу своєї діяльності , яку складають нормативно- правові акти , нормативно- правові договори та інші джерела (форми ) права, є обов'язковими для виконання; забезпечує реалізацію норм права як загальнообов'язкових правил поведінки охороняє і захищає права своїх громадян , а також інших людей, що знаходяться на її території. Без права , законодавства держава не в змозі ефективно управляти суспільством , забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;
6 ) має фінансово -економічну основу своєї діяльності - єдину грошову систему , офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;
7 ) має формальні реквізити - офіційні символи : прапор , герб , гімн.
Залежно від особливостей державного режиму , характеру державної влади правомірною видається класифікація держав на сильні і слабкі.
Сильна держава - це держава , що характеризується розгалуженими державними структурами , численною і могутньою бюрократією , яка прагне підпорядкувати державні інтереси власним інтересам еліти. Сильна держава об'єктивно не уживається з сильним (читай - " розвиненим " ) громадянським суспільством. Громадянське суспільство пригнічується державою , підпорядковується йому. Можна сказати , що якщо держава може нав'язати свою волю ( волю елітарного шару ) всьому суспільству всупереч його справжнім інтересам , то така держава є сильною. Тому несформованість громадянського суспільства , нерозвиненість його інститутів - об'єктивна основа для зміцнення могутності апарату держави , відокремлення його інтересів і діяльності на противагу інтересам населення країни. Надцентралізація влади - ще один досить істотний ознака сильної держави . У такій державі відбувається приватизація влади шаром бюрократії , яка не поділяє цю владу ні з яким іншим суб'єктом .
Антиподом сильної держави є держава гіпердецентралізованное , не здатне в даних умовах виконати своє соціальне призначення. Ослаблення держави ( державної влади) веде до втрати нею здатності надавати керуючий вплив на суспільство. Ослаблене держава так само небажано , як і держава сильна . Ослаблену державну владу можуть підпорядкувати своєму впливу певні політичні сили , використовуючи держава для досягнення своїх цілей.
СИЛА ДЕРЖАВИ – це поняття не зводиться лише до військової сили. Першим комплексну характеристику сили дав Г. Моргентау. Він виділяв в цьому понятті дев'ять чинників:
– географічне положення;
– природні ресурси;
– промислові можливості;
– військовий потенціал;
– населення;
– національний характер;
– національна мораль;
– якість дипломатії;
– якість уряду.
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин, сфера непримусової людської солідарності.
Поняття громадянського суспільства застосовується для пізнання усієї сукупності існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними, перебувають поза сферою державного директивного регулювання. У такому суспільстві самовияв вільних індивідів і добровільно сформованих організацій громадян захищені законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів державної влади. Це справа розвитку вільного ринку, безперешкодного поширення духовних, моральних, національних цінностей тощо.
Підґрунтям громадянського суспільства є життя індивідів як приватних осіб, сукупність вільно встановлених міжособистісних зв'язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних тощо), розмаїття властивих їм інтересів та можливостей виявлення останніх.
Характеризуючи взаємовідносини між громадянським суспільством і державою, слід підкреслити, що суспільство повинне мати пріоритет над державою, а не навпаки, бо остання існує як регулятор суспільних відносин і гарант здійснення прав особи.
Згідно з сучасним поняттям, поряд з державою повинно існувати громадянське суспільство, але так, щоб ці дві сили перебували в діалектичному взаємозв’язку. Головне для держави – створення передумов для формування плюралізму державних і приватних суб’єктів, тобто потрібна держава, яка б більше гарантувала соціальні права і менше займалася оперативним управлінням.
Від ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави. Альтернатива ознак та цінностей держави й громадянського суспільства не означає антагоністичності цих сфер суспільного життя, а, навпаки, взаємозумовлює їх. Без держави нема громадянського суспільства, без останнього неможлива правова держава.
Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму. Вони є сторонами одного цілісного буття людини і сучасного цивілізованого суспільного буття.
Зв’язок громадянського суспільства й держави проявляється й через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування громадянського суспільства й держави.
З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з’єднує громадянське суспільство й державу: завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею.
СПЕЦИФІКА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.
Наявність нового типу взаємодії – громадянське суспільство має ту особливість, що його суб’єктами постають вільні і рівні індивіди, що вірять у свою здатність розв’язувати малі й великі питання, добровільно входячи й виходячи з асоціацій, належачи до декількох із них одночасно.
Наявність нового типу культури – громадянське суспільство асоціюється з цінностями довіри, поміркованості й толерантності. Його члени з довірою ставляться до своїх колег по діяльності, до інших людей та до суспільних інститутів, визнають право інших громадян на власну думку, її висловлення та захист.
Наявність “соціального капіталу” – у межах структур громадянського суспільства (асоціацій, громад) формується громадська доброчесність і громадянська позиція, що знаходить вираз у данному понятті. Його компонентами є: мережа горизонтальних зв’язків між рівними й вільними індивідами;норми взаємності та довіра;навички колективних дій; відчуття причетності до суспільних справ, обов’язку та відповідальності перед іншими людьми, тобто громадянськість у її неполітичних проявах (civicness).
Саме соціальний капітал є ознакою зрілості й ефективності громадянського суспільства, а також тим його основним продуктом, що забезпечує вплив громадянського суспільства на інші сфери суспільного життя, у тому числі на політику.
