Інкорпорація — це вид систематизації законодавства, який передбачає об'єднання нормативноправових актів без зміни їх
змісту в збірники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому порядку.
Метою інкорпорації є підтримка законодавства у діючому стані, який міг би забезпечити його доступність, надавати усім суб'єктам права достовірну інформацію про нормативноправові акти у їх чинній редакції.
Результатом інкорпорації є зовнішнє упорядкування чинного законодавства. Під час такого упорядкування до тексту актів, вміщених у збірник вносяться всі наступні офіційні зміни і доповнення з фіксуванням реквізитів тих актів, якими внесені відповідні корективи, а також вилучаються глави, статті, окремі пункти, абзаци й інші частини, які визнані такими, що втратили силу.
Із тексту нормативноправових актів виключаються також різного роду оперативні доручення, ненормативні приписи, тимчасові норми, строк дії яких закінчився, відомості про осіб, що підписали відповідний акт.
Отже, особливістю інкорпорації є те, що при упорядкуванні законодавства зміст нормативноправових актів по суті залишається незмінним. І цією властивістю інкорпорація відрізняється від кодифікації і консолідації.
Залежно від юридичної сили збірників, що видаються, інкорпорація поділяється на офіційну і неофіційну.
Офіційна інкорпорація здійснюється від імені компетентних правотворчих державних органів, які затверджують або у інший спосіб офіційно схвалюють підготовлені збірники чинних нормативноправових актів. Такі збірники є офіційною формою оприлюднення діючих актів або тих, що набувають чинності і виступають офіційним джерелом права. І тому на його матеріали можна посилатися у процесі правотворчої або правозастосовчої діяльності, при вирішенні будьякої юридичної справи.
Неофіційна інкорпорація здійснюється відомствами, державними чи приватними видавництвами, науковими установами, навчальними закладами, окремими спеціалістами за власною ініціативою. Неофіційні збірники законодавства не є джерелами права, на них не можна посилатися у процесі правотворчості й застосування права, вони мають суто довідковоінформаційний характер.
Більшість виданих на сьогодні в Україні збірників законодавства — це є неофіційна інкорпорація.
Залежно від способу розміщення матеріалу інкорпорація поділяється на види:
1) хронологічна, тобто у збірнику законодавства нормативноправові акти розташовуються за датами їх опублікування і набрання законної сили. У хронологічній інкорпорації кожний нормативноправовий акт має порядковий номер, назву, рік, місяць і день видання, а також номер статті;
2) систематична (предметна, тематична), тобто у збірнику законодавства нормативноправові акти розташовуються за тематичними розділами або за предметною ознакою (галузями права, їх інститутами), сферами державної діяльності. У систематичних збірниках на початку кожного розділу та кожного підрозділу розміщуються акти більшої юридичної сили, що містять основні принципові норми з відповідного питання, а потім акти, що розвивають, конкретизують і деталізують основні норми;
3) суб'єктна, тобто упорядкування нормативноправових актів здійсняються за суб'єктом їх прийняття.
Окремі інкорпоративні збірники можуть будуватися не за одним, а за кількома критеріями (наприклад, хронологічним та за критерієм суб'єкта нормотворчості. Так, наприклад, подається матеріал у "Відомостях Верховної Ради України").
Кодифікація — це вид систематизації законодавства, який передбачає змістовну переробку (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) нормативноправових актів, що мають спільний предмет і метод правового регулювання та створення нового систематизованого нормативноправового акту.
Кодифікація є, по суті, вищою правотворчою формою систематизації нормативного матеріалу. Вона узагальнює, доповнює та впорядковує лише чинне законодавство, об'єднуючи його у певній галузі права. Результатом кодифікації є прийняття нового зведеного нормативноправового акту стабільного змісту, який регулює значну частину суспільних відносин у сфері дії певної галузі права. Акт кодифікації завжди значний за обсягом та має складну структуру.
Кодифікаційна робота здійснюється виключно державними органами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер.
Кодифікаційні акти можуть зовнішньо виражатися у різних формах, а саме:
1) основи законодавства — це сукупність нормативноправових актів, які містять поняття, цілі, завдання і принципи правового регулювання, які визначають основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин;
2) кодекси — це нормативноправовий акт, в якому об'єднано і систематизовано правові норми, що регулюють певну сферу суспільних відносин.
Кодекс є найбільш уживаним видом кодифікованого акту. Він має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі законодавства.
Кодекс, або повністю поглинає всі норми відповідної галузі (Кримінальний кодекс), або містить основну за обсягом найбільш важливу частину таких норм (Цивільний кодекс);
3) статути — це нормативноправові акти, які регулюють правове становище певних підприємств, органів, установ (Статут підприємства) або ту чи іншу сферу державної діяльності (Статут залізничних доріг).
Тобто статут визначає статус юридичної особи, її завдання, структуру, функції, порядок діяльності тощо;
4) положення — це нормативноправові акти спеціальної дії, які регламентують правовий стан, завдання і компетенцію певного органу, установи, організації чи групи однорідних органів, установ, організацій (Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України);
5) правила — це нормативноправові акти, які містять процедурні норми, що визначають порядок організації якогонебудь роду діяльності та мають загальнодержавне значення (Правила дорожнього руху).
В юридичній літературі за обсягом розрізняють наступні види кодифікації:
1) загальна — це створення зведених кодифікаційних актів з основних галузей законодавства (Конституція);
2) галузева — це систематизація нормативноправових актів у межах певної галузі законодавства (Цивільний, Сімейний, Кримінальний кодекси тощо);
3) спеціальна — це систематизація нормативноправових актів у межах одного чи декількох інститутів (Податковий, Лісовий, Митний кодекси тощо).
Таким чином, кодифікаційний акт є впорядкованою системою пов'язаних між собою нормативних приписів, що регулюють на основі єдиних принципів права певну сферу відносно однорідних, достатньо стабільних суспільних відносин.
Кодифікаційні акти сприяють стабільності законодавства, є основою законодавчої діяльності.