пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Поняття та ознаки правової норми. Абстрактна та казуальна форма правової норми.

Норми права — це різновид соціальних норм, тому їм притаманні ознаки, що характерні для всіх соціальних норм.

Норма права е "елементарною часткою" права. У зв'язку з цим нормам права як частині цілого притаманні ознаки і властивості, що характерні для права в цілому.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що в установленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується державою, спрямоване на регулювання типових суспільних відносин шляхом установлення юридичних прав і обов'язків їх учасників.

Ознаки норми права такі.

1. Це загальнообов'язкове правило поведінки. Положення, що містять у собі норми права, мають сприйматися як безумовна провідна вказівка державних структур до дій і не підлягають обговоренню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності.

2. Це формально визначене правило поведінки. Визначеність означає, що правило поведінки, що міститься в тексті норми права, чітко зафіксоване в нормативно-правовому акті за законами формальної логіки та граматики. Формальність означає, що правило поведінки формулюється у вигляді юридичних прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин.

3. Вона, якраз у зв'язку з формальною визначеністю, виступає як рівний і загальний масштаб свободи. 3 одного боку, надає свободу діям, спрямованим на задоволення законних прав суб'єктів. 3 іншого — забороняє небажані для суспільства і держави певні дії, утримуючи від їх скоєння і обмежуючи таким чином свободу окремих осіб.

4. Визначає цей масштаб, цю міру свободи держава, яка утворює норми права двома шляхами: або встановлює, або санкціонує правило поведінки.

5. Це правило поведінки, здійснення якого забезпечується державою. З одного боку, вона створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у нормі права зразків поведінки, а з іншого — застосовує засоби заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також передбачає можливості застосування юридичних санкцій у разі невиконання вимог норми права.

6. Вона спрямована на регулювання типових (однорідних) суспільних відносин шляхом встановлення юридичних прав і обов'язків їх учасників.

У будь-якій державі є та з'являється велика кількість норм права. Ці норми можна класифікувати на види за різними критеріями:

1. За предметом правового регулювання (за галузевою ознакою):

• норми конституційного права;

• норми адміністративного права;

• норми кримінального права;

• норми цивільного права та ін.

2. За методом правового регулювання:

• імперативні — виражають у категоричних приписах держави чітко визначені діяння, які не допускають жодних відхилень від вичерпно перелічених прав та обов'язків;

• диспозитивні — приписують варіант поведінки, але дають можливість сторонам відносин самим визначити права і обов'язки, тобто надають суб'єктам свободу вибору поведінки.

3. За характером впливу на особу:

• заохочувальні — встановлюють міри заохочення за варіант поведінки, схвалений державою і суспільством;

• рекомендаційні — встановлюють варіант бажаної з погляду держави і суспільства поведінки суб'єктів.

4. За субординацією у правовому регулюванні:

• матеріальні — містять правила поведінки (права, обов'язки, заборони), на підставі яких можливе вирішення справи;

• процесуальні — встановлюють оптимальний порядок застосування норм матеріального права. Призначення таких норм — встановити процедуру, "регламент" здійснення прав чи виконання обов'язків, закріплених у нормах матеріального права.

5. За суб'єктами правотворчості:

• норми органів представницької влади;

• норми глави держави;

• норми органів виконавчої влади.

6. За дією у просторі:

• загальні (загальнодержавні) норми;

• місцеві (локальні) норми.

7. За дією в часі:

• постійні — норми невизначеної в часі дії;

• тимчасові — норми визначеної в часі дії.

8. За дією на коло суб'єктів:

• загальні — поширюються на все населення країни;

• спеціальні — поширюють свою дію лише на певне коло суб'єктів;

• виняткові — встановлюють винятки із загальних та спеціальних правил.

9. За функціональною спрямованістю (за функціями права):

• регулятивні — встановлюють права й обов'язки суб'єктів.

Вони можуть бути:

— уповноважуючі (вказують на можливість здійснення певних дій та надають суб'єктам певні права);

— зобов'язуючі (вказують на необхідність здійснення певних дій та покладають на суб'єктів певні обов'язки);

— забороняючі (вказують на необхідність утримання від здійснення певних дій, тобто встановлюють заборони);

• охоронні (встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав та невиконання обов'язків, які закріплені в регулятивних нормах).

Уявлення про норму права навряд чи можуть бути повними, якщо не розглянути її структуру. До того ж, це питання є одним із дискусійних в юридичній науці.

Під структурою норми права розуміють її будову, внутрішній устрій, і в найбільш загальному вигляді норму права можна представити формулою

Якщо..., то..., інакше.

Тому найпоширенішою є ідея про трьохелементну конструкцію норми права. Ця позиція випливає з того, що норма права повинна:

• встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів;

• визначати умови, за яких суб'єкти можуть реалізовувати ці права й обов'язки;

• закріпити певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться.

Відповідно до цього, норма права логічно складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза — це частина норми права, в якій визначаються умови, за яких настає чинність правил, що встановлені у диспозиції. Завдяки гіпотезі, абстрактний варіант поведінки "прив'язується" до конкретної життєвої ситуації, до конкретної особи. Призначення гіпотези — визначити сферу та межі регулятивної дії диспозиції та норми права в цілому.

Види гіпотез:

1. За ступенем визначеності:

• визначена — вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;

• відносно визначена — обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

2. За формою вираження:

• абстрактні — умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;

• казуальні — визначаються умови дії норми, за використання більш вузьких, спеціальних родових ознак, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

3. За складом:

• прості — містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;

• складні — містять дві або більше обов'язкових обставин, з якими пов'язується дія правової норми;

• альтернативні — чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.

Диспозиція — це частина норми права, в якій у вигляді владного припису визначається те чи інше правило поведінки (що повинен робити або, навпаки, не робити суб'єкт) за наявності умов, передбачених гіпотезою цієї норми.

Види диспозицій:

1. За ступенем визначеності:

• визначені — закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;

• не повністю визначені — вказують лише на загальні ознаки поведінки, у межах яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно;

• відносно визначені — вказують на права й обов'язки суб'єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;

• альтернативні - вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.

2. За способом викладення:

• прості — правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;

• описові — правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права та обов'язки учасників відносин;

• бланкетні — закріплюються лише загальні (основні) ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;

• відсильні — аналогічні бланкетним з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин такої норми або до інших норм цієї ж галузі права.

3.3а складом:

• прості — містять одне правило поведінки;

• складні — містять два або більше обов'язкових правил поведінки;

• альтернативні — містять декілька правил поведінки, суб'єкт може виконувати будь-яке з них.

Санкція — це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення (або виконання) правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкцій — створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб'єктів, що виконують владний припис.

Види санкцій:

За ступенем визначеності:

• абсолютно визначені — чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;

• відносно визначені — межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;

• альтернативні — вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом з огляду на особливості конкретної справи;

• посилкові — містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.

За характером наслідків: кримінальні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.

За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.

В юридичній літературі наголошується, що трьохелементна структура є однією з ознак, що відрізняє норму права від інших соціальних норм і без якої норма права перестає бути сама собою.

 


10.03.2016; 20:34
хиты: 191
рейтинг:0
Профессии и Прикладные науки
право
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь