пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Службова (інструментальна) цінність права. Цінності права.

Інструментальна (службова) цінність права - виражається в його зовнішніх властивостях (нормативності, системності, формальній визначеності, загальній обов'язковості та ін.) як регулятора суспільних відносин, інструменту для вирішення різних завдань, зокрема для забезпечення функціонування соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Інструментальною цінністю права є те, що: а) інструментарій права (правові способи) використовується різними суб'єктами соціального життя - державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами; б) відповідно до права люди погоджують свою поведінку, розмежовують цінності й анти-цінності; в) право виступає ефективним засобом захисту від правопорушень, розв'язання спорів, конфліктів у суспільстві; в) право зберігає накопичені цінності - закріплює їх, інформує про них, створює їх ієрархію, інвентаризує і перерозподіляє, охороняє і захищає. Особливістю права як інструменту є володіння оптимальною нормативністю - обсяг нормативного регулювання повинен відповідати вимогам життя, а нормативне й індивідуальне регулювання - бути співвідносними. Надмірність нормативного регулювання суспільних відносин, як і недостатність, знижує інструментальну цінність права.

Теорія цінностей (аксіологія) застосовується і у сфері права. У будь-якому суспільстві система правового регулювання містить у собі різноманітні цінності, оцінки, оцінні критерії, норми, соціаль­ні інститути. Загальновизнано, що правові цінності і оцінки (у сфері правосвідомості) мають регулятивне значення.

Однак їм не можна дати точного і повного пояснення, не вдаючись до понять аксіології. Поняття «цінності» вперше з'являється у філосо­фії І. Канта, який протиставив сферу моральності (волі) сфері природи (необхідності). Цінності самі по собі не мають буття, у них є тільки значущість; вони суть вимоги, звернення до волі, мети, поставленої перед нею. В історії філософії ми виявляємо декілька підходів в об­ґрунтуванні цінностей. Так, представники баденської школи неокантинства стверджували, що загальні цінності породжує «чиста воля», носієм якої є надіндивідуальна воля, а не індивідуальний суб'єкт.

В.        Вундт, Ф. Йодль, Ф. Пауельсон вважали почуття (і відповідно цінності) чимось суб'єктивним. На противагу цьому Брентано і М. Шелер намагалися довести об'єктивний характер самого почут­тя і загальнозначущість та об'єктивність цінностей.

За Віндельбандом, цінностями визнаються Істина, Добро, Краса, а наука, правопорядок, мистецтво і особливо релігія розглядаються як цінності - блага культури, без яких людство не може існувати. У XX ст. аксіологічну проблематику активно розробляли представ­ники феноменології, герменевтики, екзістенціалізму, теорії соціальної дії. Лінія розмежування філософських шкіл проходить через пробле­му раціональної, чи моральної (ціннісної), визначеності світу.

Як робоче визначення поняття «цінності» пропонуємо таке: цін­ність - це те, що почуття і розум диктують визнати особливо зна­чущим із усього, що є, в ім'я чого проживається життя, а не заради чогось іншого. Спрямованість установки суб'єкта і його дій на певну цінність називається ціннісною орієнтацією, процедура вибору на основі цінності - оцінкою.

Між цінностями, оцінками та нормами існують зв'язки. Тому в на­уках, що мають предметом мораль, право, мистецтво, необхідні їхнє взаємопов'язане вивчення і пояснення, а поряд із цим і розмежування.

Правотворчість і реалізація права являють собою сфери людської діяльності яскраво вираженого оцінного характеру. Внаслідок цьо­го філософія права включає у свій предмет вивчення і дослідження правових цінностей, оцінки у сфері права тощо. Так, у філософії права (зокрема, в загальній теорії права) утворився певний теоре­тичний напрям - правова аксіологія. У свою чергу вона спираєть­ся на поняття загальної аксіології, теоретичні положення про цін­ності взагалі.

Право, на думку деяких дослідників, у своєму аксіологічному ви­мірі виступає як чітко визначена форма правових цінностей, як спе­цифічна форма правової повинності, відмінна від усіх інших (мораль­них, релігійних і т. д.) форм повинності та ціннісних форм. Розглянемо ці цінності і, з'ясуємо, як вони пов'язані між собою, а також у чо­му полягає цінність права.

У найбільш загальному вигляді під правовими цінностями розу­міються властивості (ознаки) права, істотно значущі для людей. До них належать передусім невід'ємні атрибути права - свобода, рів­ність, справедливість. У своєму конкретному виразі правові цінності з'являються як юридичні нормативні акти, як правосвідомість соці­ального суб'єкта, його вчинки, значущі і для самого суб'єкта, і для інших.

В основі правових цінностей лежать правові ціннісні відносини між соціальними суб'єктами. У перебігу (і в результаті) правовідносин між людьми виникають правові вимоги, формуються соціально зна­чущі норми та ідеали. Дія, що відповідає правовим вимогам, нормам та ідеалам, є законною і виступає як цінність і для суб'єкта діяльності, і для суспільства. У процесі відносин, що породжують явища, які мають індивідуальну і соціальну значущість, формуються ціннісна правова оцінка, ціннісна правова орієнтація та ціннісна правова уста­новка.

Ціннісна правова оцінка - це судження про значення для людей або окремої людини правової події, правової норми, правового ідеалу. Правове судження, а отже, і оцінка можуть бути як вірними, так і не­вірними, а оцінне судження істотно відрізнятися від пізнавального судження.

Право як цінність вимагає в першу чергу сприйняття свого прак­тичного призначення. Саме тому для соціального суб'єкта дуже важ­ливою є його ціннісна правова орієнтація.

Ціннісна правова орієнтація - це особиста перевага правових ідеалів і вчинків, особиста спрямованість на світ правових цінностей, побудова їхньої індивідуальної ієрархії, включення їх до мети і мо­тивів діяльності. Ціннісні правові орієнтації, з одного боку, залежать від багатьох чинників - життєвих умов, виховання, досвіду та ін., а з другого - вони не завжди пов'язані лише з індивідуальним до­свідом, оскільки не тільки визначаються самим суб'єктом, а й висту­пають об'єктом виховання, маніпулювання та ідеологічного впливу.

Ціннісна правова установка - спрямований вплив соціальної групи, класу, партії, держави на формування правової орієнтації осо­бистості, мас. У цьому впливі провідне місце посідає правова норма. Вона містить у собі ціннісну установку, що виражається у двох функ­ціях відбиття дійсності.

Сучасне суспільство не існує поза ціннісними політико-правовими установками держави. Ухвалений закон завжди виступає вже як пев­на правова ціннісна установка.

Історія і сучасна практика показують, що найчастіше право озна­чає «волю панівного класу, зведену в закон». Ця теза підтверджуєть­ся й тим, що право за своїм ціннісним сенсом - проявляє себе неод­наково при різних політичних режимах - консервативному, лібе­ральному, авторитарному, тоталітарному та демократичному. Разом з тим відзначимо, що, по-перше, різні типи культур приписують праву неоднакову цінність. По-друге, цінність кожної правової норми, кожного правового інструмента щораз визначається як конкретне іс­торичне явище. По-третє, цінність права неможлива поза контекстом діяльності суб'єктів права, організаційних сил, що відповідають ін­ститутам по створенню і реалізації права.

Найзагальнішим чином власну цінність права можна визначити як вираз соціально організованої форми, проходження якої забезпечує відтворення правових станів правовими засобами, внаслідок чого на­роджуються нові можливості і свобода для саморозвитку людини та розвитку суспільства. Як таке право може надавати людям, різним суб'єктам права у вигляді суб'єктивних прав новий простір і людські можливості розвитку. При цьому метою права як соціально організо­ваної форми є те, щоб воно не допускало підстав для гноблення та нещастя інших людей і могло протистояти цьому, погоджуючи по­ведінку з мораллю і справедливістю.

Характеристика права як цінності порушує питання про місце цієї цінності в класифікації цінностей взагалі. Розглянемо основні форми буття цінностей в їхньому співвідношенні.

Фундаментальним з теоретичної точки зору є поділ цінностей на предметні та духовні, що утворюють два полюси всієї сфери цінніс­ного ставлення людини до світу. Право належить до других, тобто є духовною цінністю поряд з такими, як моральні, релігійні, художні (чи естетичні), наукові, світоглядні цінності. Правові цінності в рам­ках духовних є відносно самостійними.

Правові цінності являють собою вид духовних цінностей, що задо­вольняють потреби соціальних груп суспільства в регулюванні соці­альних відносин і вчинків людей. Вони призначені для створення, під­тримання та зміцнення соціального порядку і дисципліни, нормально­го функціонування суспільства. Правові цінності становлять елемент системи соціального (соціально-політичного) управління суспільством.

При цьому вони є деонтичними цінностями, тобто відрізняються чітко вираженим характером, що наказує та зумовлює їх належність до сфе­ри належного. На відміну від інших деонтичних цінностей вони за­кріплюються формально і охороняються державою та її органами.

В аксіології права можна виділити три основні форми буття цін­ностей: суспільні цільові цінності та ідеали, предметно втілені цін­ності, особисті (чи екзистенціальні) цінності.

Розглянемо ці форми буття цінностей докладніше.

Суспільні цільові цінності та ідеали. Вихідною формою право­вих цінностей є їхнє існування у вигляді цінностей, вироблених сус­пільною і правовою свідомістю. Вони присутні в правовій свідомості у вигляді узагальнених уявлень про справедливість, волю, рівність у різних сферах суспільства. Правові ідеали лежать в основі правових обов'язків, тобто деонтичних правових цінностей.

Під ідеалом звичайно розуміють те, до чого ми прагнемо, нормативно-ціннісний зразок належного в його найвищій, найбільш розробленій формі.

І.         Кант і И. Фіхте зазначали, що ідеал - це вища, кінцева мета на шляху поступового «морального самовдосконалення», поступового усвідомлення гідності людини як вищого і єдиного принципу «іде­ального» законодавства. За твердженням І. Канта, право являє собою мету суспільства, що перебуває в громадянському стані. Право ви­ступає для людей вищим принципом, з якого повинні виходити всі максими, що стосуються суспільства.

У той же час право є лише моментом духовного ставлення до сві­ту, але не охоплює його цілком. Тому правовий ідеал виступає лише моментом ідеалу суспільного та ідеалу духовного життя, до складу якого входять Істина, Добро. Краса. Вищі цінності наповнюють люд­ське життя вищим змістом і виступають в індивідуальній та правовій свідомості найважливішими ціннісно-змістовними орієнтирами. Та­ким чином, право для людей, їхні життя і доля є основою самовдос­коналення особистості, формами реалізації активності, творчості людини, гарантією волі та захисту від зла і несправедливості.

Основною темою вчення про суспільний і правовий ідеал має бу­ти не пошук кінцевої формули суспільної досконалості, а вказівка на ті дійсні шляхи і засоби, за допомогою яких можна поліпшити усякий можливий правопорядок.

Предметно втілені цінності. Самі правові ідеали не залишають­ся лише фактом пануючої правосвідомості, а закріплюються в нор­мативних актах, конституціях і законах. Вони входять у правову нор­мативність як провідний елемент. Отже, правові ідеали реалізуються у системі правових відносин - у вигляді взаємовідносин формально рівних, вільних та незалежних один від одного суб'єктів права, у пра­вових процедурах і механізмах, що закріпляють норми і закони в куль­турі.

Із зміною суспільних та правових відносин відбувається переоцін­ка цінностей: багато чого з того, що вважалося абсолютним і непо­рушним, знецінюється, і навпаки, нові паростки суспільного буття породжують нові ціннісні ідеали. Відповідно до ціннісних ідеалів, що змінилися, переоцінюються і предметно втілені цінності.

Особистісні (чи екзистенціальні) цінності. У кожної людини з дитинства під впливом оточуючого середовища і на основі психо­логічного типу особистості складається певна система життєво важ­ливих цінностей. Життєвими цінностями їх робить не предметний зміст, а їхня реальна роль і значущість у системі життєвих орієнтацій людини.

Особисті цінності являють собою ідеальні уявлення про блага, права і межі їх прагнення, пов'язані з її схильностями та бажаннями, і виступають певною мірою як авторитетні і обов'язкові установки свідомості особистості.

Одні правові цінності в тому чи іншому ступені реальні в змісті наявних, засвоєних у вигляді правил норм поведінки суб'єктів права, інші є їхніми цілями та ідеалами. Але те, що люди вибирають собі як цінність свого життя, у чому вони бачать сенс свого існування, не є обов'язково чимось високим, шляхетним; воно може бути спрямо­ване і проти інших людей. Те, що обирають люди, і те, що вони ро­блять, залежать від духовного рівня людини.

Таким чином, правові цінності є похідними від поняття особис­тості. Ідея цінності людини вистраждана всією історією філософії та культури Заходу, хоча вона і пройшла різні етапи власної дискреди­тації.

Право в життєдіяльності суспільства і людини виступає і як осно­ва його самотворення в історії, і як форма реалізації творчості люди­ни, і як гарантія свободи та відмежування від варварства і несправед­ливості. Аналіз природи правових цінностей ієрархії, а також вияв­лення цінності права дозволяють перейти до обґрунтування ідеї пра­ва як ідеї волі і розгляду права як форми волі.

 


10.03.2016; 20:34
хиты: 187
рейтинг:0
Профессии и Прикладные науки
право
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь