Легальне визначення договору комерційної концесії закріплене у ст. 366 ГК України. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, в тому числі право на фірмове найменування і (або) товарний знак, торговельну марку правоволодільця, охоронювану комерційну інформацію, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
Комерційна концесія є порівняно новим для України договором, що одержує останнім часом все більш широке поширення. Договір комерційної концесії еквівалентний угодам франчайзингу за кордоном.
Правове регулювання договору комерційної концесії здійснюється також нормами глави 76 ЦК України. Договір комерційної концесії, оскільки він означає надання права користування належних правоволодільцеві об'єктами виключних прав, тісно пов'язаний із правовим регулюванням в галузі інтелектуальної власності, в першу чергу з нормами, що визначають правовий режим різних об'єктів виключних прав.
У правовій літературі для визначення подібного роду ринкових відносин використовуються терміни “франчайзинг” і “франшиза”. Термін “франчайзинг” утворений від англійського “ігапспівіп£” — право, привілей. Термін “франшиза” утворений від французького “їгапспіве” — пільга, привілей. За своєю суттю ці терміни рівнозначні (рівноцінні), і розходження в їхньому найменуванні обумовлені особливостями транскрипції термінів при перекладі на українську та російську мову англомовної і франкомовної літератури. За сформованою в Україні практикою термін “франчайзинг” використовується переважно для позначення певної системи організації підприємницьких відносин в цілому, а термін “франшиза” використовується переважно для визначення договірних відносин (договору) між конкретними партнерами в процесі реалізації цієї системи відносин на практиці. За своїм змістом терміни “франчайзинг” і “франшиза” відповідають змісту визначених у главі 36 ГК України і главі 76 ЦК України термінів “комерційна концесія” і “договір комерційної концесії”.
Через те, що договір розрахований на застосування в сфері підприємницької діяльності, сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані у встановленому законом порядку — правоволоділець і користувач. Договір комерційної концесії є консенсуальним, взаємним, оплатним і повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа.
Виходячи з закордонного і міжнародного досвіду, виділяються чотири групи відносин, називаних в українському законодавстві комерційною концесією: промислова комерційна концесія, яка передбачає виробництво товарів; збутова комерційна концесія, яка передбачає продаж товарів; комерційна концесія на обслуговування, яка передбачає надання послуг; комерційна концесія бізнес-формату. Якщо перші три види франчайзингу пов'язані певним видом діяльності, то франчайзинг бізнесу-формату передбачає не тільки розширення діяльності у внутрішньогалузевому масштабі і суміжних галузях, але і включення в систему різнорідних напрямків діяльності. В основі франчайзингу бізнес-формату полягає єдина методологія, внутрішньосистемні інтереси, ідентифікація правоволодільця і користувача, тобто становлення їх частиною єдиної корпоративної системи.
В даний час стосовно договору комерційної концесії використовуються терміни “концесійний договір”, “надання прав за концесією”, що призводить до термінологічної плутанини і викликає асоціації з концесіями. Поняття і правові основи регулювання відносин концесії державного і комунального майна, а також умови і порядок її здійснення визначені Законом України “Про концесії” від 16.07.99 р. Цей Закон визначає концесію як надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній і строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) і (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови прийняття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань щодо створення (будівництва) і (або) управління (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності і можливого підприємницького ризику. Таким чином, договір комерційної концесії (франчайзинг) не тотожний концесійному договору.
Крім того, договір комерційної концесії необхідно відрізняти від договорів комісії та агентських договорів. їх юридичний зміст є різним. Комісіонер і аґент діють в інтересах і за дорученням комітента (принципала), надаючи останньому певні послуги, за що отримують від нього винагороду. Інакше будуються відносини сторін за договором комерційної концесії. Тут користувач діє без доручення правоволодільця. Він здійснює самостійну підприємницьку діяльність з використанням засобів індивідуалізації правоволодільця, його ноу-хау, комерційного досвіду, за що виплачує правоволоділь-цк> винагороду. Таким чином, якщо аґент, що працює за аґентським договором, одержує від виробника товарів винагороду, то користувач за договором комерційної концесії сам платить виробнику за можливість працювати під його ім'ям. Зміст комерційної концесії (фран-чайзингу) полягає в тому, що один підприємець (користувач) включається в систему ділової активності, яка організується іншим підприємцем (правоволодільцем). Правоволоділець надає користувачеві свої конфіденційну комерційну інформацію, метод виробництва, своє реноме (імідж), свої методи збуту, накопичені знання і досвід, ноу-хау, товарні знаки, фірмове найменування і т.п. Тим самим відбувається уніфікація господарської діяльності всіх користувачів, що складаються в ділових відносинах з одним правоволодільцем, що і є метою даної системи. При цьому майже кожен аспект ділової активності контролюється правоволодільцем.
Застосування франчайзингу дає переваги як особі, що надає право використання свого товарного знаку, так і особі, якій це право надається. Для правоволодільця франчайзинг зручний як засіб розширення підприємництва, йому не потрібно відкривати філії і дочірні підприємства, необхідні для подальшого розвитку. Користувачі при цьому вливаються в інтегровану структуру правоволодільця, який зберігає над ними практично такий же контроль, якби вони були б його відособленими підрозділами. Франчайзинг, будучи певним типом організації підприємництва, передбачає створення широкої мережі однорідних підприємств, які мають єдину торговельну марку (товарний знак) і дотримують однакові умови, стиль, методи і форми продажу товарів або надання послуг, найбільш важливими з яких є однакові вимоги до якості товарів (послуг) і єдині ціни, які встановлюються і регулюються централізовано.
Франчайзинг — це не тільки різновид договірно-зобов'язальних відносин. В закордонній літературі він розглядається набагато ширше: як особлива, що відповідає потребам сучасного ринку, філософія підприємництва; як нова прогресивна система організації бізнесу, етики ділових відносин і розвитку ділових зв'язків. Тенденції розвитку світової економіки вказують на подальше збільшення використання франчайзингу як ефективної і гнучкої форми організації бізнесу, що дозволяє знизити ризик у малому підприємництві, сприяє швидкому просуванню сучасних технологій як у сфері виробництва, так і послуг, а також робить ділові зв'язки між учасниками цих відносин стабільними і взаємовигідними.
Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду і ділової репутації. Мова йде про виключні права на результати інтелектуальної діяльності. Предмет договору комерційної концесії можна визначити як комплекс майнових прав, то закріплені за правоволодільцем та индивідуалізують його, зокрема, право на фірмове найменування або вироблені ним товари, виконувані роботи, послуги, що надаються (право на торговельну марку або знак для обслуговування). Цей перелік прав не є вичерпним, однак права, що можуть бути предметом договору комерційної концесії, повинні носити майновий характер і мати здатність відчуження. Предметом договору є також право на комерційну інформацію (ноу-хау), що належить правоволодільцю і не підлягає спеціальної державної реєстрації, а також його ділова репутація і комерційний досвід.
У договорі комерційної концесії може міститись спеціальне зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності. Внесення в договір обмежень щодо території використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, що належать правоволодільцю, не є обов'язковим для сторін договору. Однак це дозволяє правоволодільцю поза межами обумовленої договором сфери діяльності користувача самостійно використовувати комплекс виключних прав або укласти договір комерційної концесії з іншим суб'єктом підприємницької діяльності.
Сторони договору комерційної концесії мають можливість передбачити в договорі комерційної концесії право користувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комплексом прав або часткою цього комплексу прав на умовах комерційної субконцесії. Зробити це користувач вправі лише за попереднім узгодженням про таку передачу з правоволодільцем, або в тому випадку, коли право дозволяти іншим особам використання наданого користувачу комплексу виключних прав чи частки цього комплексу визначено в договорі комерційної концесії.
Укладання користувачем договорів комерційної субконцесії надає правоволодільцю додаткові можливості розширення своєї товарно-збутової мережі. Тому в договорі комерційної концесії, як правило, закріплюється не право, а обов'язок користувача надати протягом визначеного строку певної кількості осіб право користування зазначеними правами на умовах субконцесії. Договір комерційної субконцесії обов'язково погоджується з правоволодільцем або заздалегідь визначається в договорі комерційної концесії. Надані на основі субконцесії права є похідними від прав, отриманих користувачем за основним договором, і не виходять за їх межі.
До договору комерційної субконцесії застосовуються положення про договір комерційної концесії, встановлені Господарським кодексом України, а також у главі 76 Цивільного кодексу України.
Договір комерційної субконцессії має похідний характер від договору комерційної концесії і тому його правова доля залежить від Долі основного договору. Зокрема, у випадку визнання договору комерційної концесії недійсним, вважаються недійсними і договори комерційної субконцесії, укладені на його підставі.
