Міжнародне законодавство, що регулює питання інтелектуальної власності складається з таких нормативних актів:
Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності;
Всесвітня конвенція про авторське право;
Паризька конвенція про охорону промислової власності;
Договір про патентну кооперацію;
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;
Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;
Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин;
Договір про закони щодо товарних знаків;
Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури;
Найробський договір про охорону Олімпійського символу;
Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків
Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків;
Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм;
Договір ВОІВ про авторське право;
Договір ВОІВ про виконання і фонограми;
Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення;
Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;
Договір про патентне право
Міжнародні угоди держав-учасниць СНД
Угода про заходи щодо охорони промислової власності і створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності;
Угода про співробітництво в галузі авторського права і суміжних прав;
Угода про взаємне забезпечення збереження міждержавних секретів в галузі правової охорони винаходів;
Угода про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень;
Угода про співробітництво по припиненню правопорушень в сфері інтелектуальної власності;
Отже, розглянемо положення деяких актів.
Бернська конвенція. На даний момент її ратифікували 147 держав світу. Найбільше визнання отримав Паризький акт 1949 р, до Україна приєдналась до Паризького акту 25 жовтня 1995 р.
Основна мета цієї конвенції: "охороняти настільки ефективно й одноманітно, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні і художні твори".
Конвенція заснована на трьох принципах: "національного режиму", відповідно до якого твори, створені в одній із країн – членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах таку ж охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам; "автоматичної охорони", відповідно до якого національний режим не залежить від будь – яких формальних умов; і принцип "незалежності охорони", відповідно до якого володіння наданими правами і їхнім здійсненням не залежить від існування охорони в країні походження твору.
У статті 2 міститься відкритий список охоронюваних творів, що включає всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони ні були виражені. Нарівні з оригінальними твором також охороняються похідні твори, тобто твори, засновані на інших раніше існуючих творах.
Передбачається охорона як випущених, так і не випущених у світ творів, якщо їхні автори є громадянами однієї з країн — членів Союзу чи мають там звичайне місце проживання. У тому випадку, якщо вони не є громадянами держави-члена і не мають там звичайного місця проживання, вони повинні спочатку випустити свої твори у світ в члені одночасно в державі-члені і у країні, що не приєдналася до Конвенції.
Конвенція містить кілька положень матеріального характеру, що прямо надають авторам визначені виключні права: право на переклад; право на відтворення будь-яким способом і в будь-якій формі; право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів; право на передачу в ефір чи публічне повідомлення засобами бездротового чи дротового зв'язку, за допомогою гучномовця чи будь-якого іншого апарата такого роду; право на публічне читання; право на переробки, аранжування й інші зміни творів; і право на кінематографічну переробку і відтворення творів.
У відповідності зі статтею 7 загальний термін охорони, передбачений Конвенцією, складає увесь час життя автора і 50 років після його смерті. Для кінематографічних творів термін охорони минає після 50 років після того, як твір за згодою автора було зроблено доступним для загального кола громадян, або якщо цього не було зроблено, після 50 років після створення твору.
Паризька конвенція. Раніше, якщо особа бажала отримати охорону свого права в інших країнах, то їй потрібно в кожній країни отримувати охоронний документ. Це дуже і дорога процедура. Для вирішення цієї та інших проблем з права промислової власності була прийнята Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 року. Головною метою цієї конвенції є охорона промислової власності в тому числі і товарних знаків. На 2001 рік в цій Конвенції беруть участь 160 країн. Дата набуття чинності для України 25 грудня 1991 року.
Положення Конвенції поділяються на три основні групи: національний режим; право пріоритету; загальні правила. Правова охорона, що надається Конвенцією, поширюється також на громадян держав, які не приєдналися до Конвенції.
Національний режим, відповідно до Конвенції надається на основі принципу, так званої, формальної взаємності, яка полягає в тому, що держави взаємно забезпечують не рівність конкретних права, а взаємно забезпечують рівність іноземців в правах з місцевими громадянами. Іноземці отримують ті ж самі права, які надаються власним громадянам.
Конвенція зазначає про збереження товарного знаку в первісному вигляді. Останній принцип конвенційної охорони товарних знаків в незмінному вигляді "таким, яким він є".
Стаття 6 Конвенції зазначає: "Кожний товарний знак, належним чином зареєстрований в країні походження, може бути заявленим в інших країнах Союзу і охороняється таким, яким він є".
Здобутком Конвенції є визначення конвенційного пріоритету. Він полягає в тому, що особа, яка подала заявку на реєстрацію товарного знаку в одній із країн Союзу, користується пріоритетом і в інших країнах Союзу, тобто ця особа має переважне право на реєстрацію свого товарного знаку протягом 6-ти місяців і в інших країнах Союзу.
Конвенційним положенням є й незалежність національної реєстрації товарного знаку. Як тільки реєстрація здійснюється в одній із держав-учасниць Союзу, вона стає незалежною від можливої реєстрації знаку в будь-якій країні, включаючи країну походження. Отже, припинення чинності або анулювання реєстрації знаку в одній із країн – членів Союзу не впливає на дійсність реєстрації знаку в інших країнах-членах Союзу.
Конвенція накладає на держави – учасниці Союзу обов'язок відмовляти в реєстрації і забороняти використання знаку, який є відтворенням, імітацією або перекладом іншого знаку, що здатне викликати плутанину зі знаком, який вже зареєстровано. Охорона товарних знаків має поширюватись і на колективні знаки.
Женевська Конвенція. Прийнята 26 жовтня 1971 року. В ній беруть участь 70 держав. Щоб прийняти участь в Конвенції потрібно бути: членом ООН, або спеціалізованої установи ООН.
Охорона за Конвенцією здійснюється шляхом надання національного режиму тільки за ознакою громадянства.
Захист надається тільки від виготовлення дублікатів фонограм без згоди виробників.
