. У 1991 році перед Україною постало складне завдання побудови правової демократичної держави та забезпечення якісного судового захисту прав шляхом швидкого, ефективного судочинства.
Схвалена Верховною Радою України в 1992 році Концепція судово-правової реформи в Україні гарантувала самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади, передбачала створення системи законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади, гарантування права громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом тощо.
За період, що минув з того часу, здійснено ряд етапів у реформуванні судової системи держави.
Слід наголосити, що важливим елементом судової реформи є формування досконалого процесуального законодавства, оскільки саме ефективне регулювання процедури розгляду судом справ дасть змогу забезпечити належний захист порушених прав та інтересів осіб, а також сприятиме посиленню ефективності функціонування судової системи загалом.
Комплексне та ефективне вирішення недоліків господарського судочинства можливе шляхом прийняття нового Кодексу господарського судочинства, в якому були б врегульовані існуючі нині прогалини, а також чітко відображені роль та повноваження господарського суду в умовах ринкових перетворень в нашій державі, а також суттєвого реформування матеріального законодавства.
На разі існує розроблений Міністерством юстиції і схвалений Кабінетом Міністрів України проект Кодексу господарського судочинства.
Основними положеннями даного проекту є:
1. Проект встановлює чітке розмежування компетенції господарських судів та всіх інших судів. Таке розмежування здійснюється на основі двох критеріїв: суб’єктного та предметного. Як показує практика, лише поєднання цих двох критеріїв дає можливість чітко розмежувати компетенцію судових юрисдикцій. Ця новела є надзвичайно важливою у зв’язку з тим, що вона може стати надійним запобіжником, що унеможливлюватиме застосування “рейдерських схем”.
2. Чинним господарський процессом не врегульовано питання захисту інтересів кредитора у разі відсутності спору між ним і боржником. З метою вирішення цієї проблеми у проекті запроваджено інститут наказового провадження - порядок вирішення безспірних вимог, що забезпечує захист прав кредитора шляхом видачі виконавчого документа у спрощеному судовому порядку без виклику сторін у короткий строк. Основною ознакою цього інституту є те, що тягар необхідності звернення до суду за наявності спору перекладається з кредитора на боржника.
3. Запровадження нової процедури оскарження ухвал, спрямованої на вирішення однієї із найбільш актуальних проблем господарського судочинства – проблему навмисного затягування судового процесу стороною шляхом апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду. Так, проектом запроваджено скорочену процедуру та встановлено вичерпний перелік ухвал, які можуть оскаржуватись.
4. Запровадження нового регулювання інституту забезпечення позову, яке, з одного боку, розширює можливості заявника щодо захисту своїх прав від можливих зловживань з боку відповідача, з іншого, - обмежує можливості зловживання своїм процесуальним правом з боку позивача. Так у проекті запроваджено інститут зустрічного забезпечення, що вживається судом обов’язково у разі вжиття забезпечувальних заходів до подання позовної заяви, або на розсуд суду, якщо заходи вживаються після подання позовної заяви.
5. Упорядкування процесу доказування, а саме: запроваджено нове регулювання процесу доказування, яке відсутнє як в чинному господарському процесі, так і в інших процесуальних кодексах (детальне регламентування інституту допустимості доказів, оцінки та перевірки доказів, запровадження нових доказів (свідчення свідка), визнання фактів, які мають значення для справи і визнання яких не потребує надання інших доказів, перевірки достовірності копії письмового доказу, перевірки письмового доказу на предмет фальсифікації, тощо).
6. З метою зменшення завантаженості на суди проектом Кодексу запроваджено критерії допуску до апеляції та касації, зокрема, встановлено мінімальні розміри позовних вимог, що дають змогу для подальшого перегляду справи в апеляційному та касаційному порядку. Крім того, проектом Кодексу, на відміну від чинного Господарського процесуального кодексу, запроваджено послідовне апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.
7. Новим є створення реальних умов для формування єдиної судової практики шляхом запровадження процедури розгляду касаційних скарг не «трійками суддів», як це відбувається сьогодні, і має наслідком прийняття суперечливих рішень, а відповідними судовими палатами Вищого господарського суду України, що забезпечить формування єдиної судової практики судом касаційної інстанції.
8. Позитивним у проекті є створення механізмів, що заохочують сторони до мирного врегулювання спору. Чинний Господарський процесуальний кодекс надає сторонам процесуальні можливості для укладення мирової угоди тільки при розгляді справи у суді першої інстанції. Проект Кодексу значно розширює ці можливості і дозволяє укладення мирової угоди на будь-якій стадії судового розгляду, не підриваючи довіри до раніше прийнятих рішень. Крім того, проект Кодексу стимулює сторони до мирного врегулювання спору шляхом спрощення процедури примирення, зокрема, не вимагається обов’язкового подання тексту мирової угоди для затвердження судом.
9. Проект передбачає повне фіксування судового процесу.
Зазначені вище та інші новації представленого проекту Кодексу сприятимуть забезпеченню здійснення ефективного, швидкого та неупередженого правосуддя у господарських справах, сприятиме удосконаленню правового регулювання господарського процесу з урахуванням європейських стандартів щодо покращення судового захисту підприємців, інших осіб, які звертаються до господарського суду, держави.
Окремо слід зазначити, що розроблений Міністерством юстиції проект Кодексу господарського судочинства містить нові для господарського процесу положення, які базуються на вдосконалених відповідно до європейських стандартів підходах здійснення судочинства. На відміну від проектів перебуваючих нині на розгляді Верховної Ради України нової редакції Господарського процесуального кодексу, які по суті є «наступниками» Господарського процесуального кодексу України 1991 року та не відповідають Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду з прав людини.
