Процесуальні строки в господарському процесі: їх види й характеристика.

. Встановлення процесуальних строків є гарантією забезпечення як­найшвидшого відновлення порушених прав та охоронюваних за­коном інтересів учасників господарських правовідносин. Значення процесуальних строків полягає в тому, що вони забезпечують стабільність і визначеність господарських процесуальних право­відносин, реальність судового захисту прав суб'єктів, які беруть участь у справі, можливість підготуватися й виконати певні проце­суальні дії. Тому правове регулювання строків розгляду і вирішен­ня справ у господарських судах, виконання рішень суду, здійснен­ня певних процесуальних дій набувають важливого значення. Отже, важливим засобом забезпечення захисту прав під час розгля­ду справи господарським судом є період часу, протягом якого здійснюється судовий розгляд або певні процесуальні дії, які нази­ваються процесуальними строками.

Під строком у праві розуміють певний період, із закінченням якого закон пов'язує виникнення тих чи інших юридичних наслід­ків. Процесуальний строк - це проміжок часу, протягом якого господарський суд, сторони та інші учасники процесу повинні ви­конати певні процесуальні дії. Процесуальний строк також визна­чається як встановлений законом або господарським судом промі­жок часу, протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження у справі.

За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК України, процесуальні дії вчиняються в строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України. У тих випадках, коли процесу­альні строки не встановлені, вони призначаються господарським судом.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що має неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено про­тягом усього періоду. Перебіг процесуального строку починається з дня, наступного після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. Він триває безперервно, до нього зарахо­вуються і неробочі дні, крім випадків, передбачених ст. 51 ГПК України.

Перебіг процесуального строку, який обчислюється роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календар­ної дати або настання події, якими визначено його початок.

Види процесуальних господарських строків.

Процесуальне законодавство розрізняє два види процесуальних строків:

а) строки, встановлені законом, для суду й осіб, які беруть участь у справі;

б) строки, які встановлюються судом для осіб, які беруть участь у справі, а також для осіб, які не беруть участі у справі. Якщо строки окремих процесуальних дій не встановлено законом, вони встановлюються судом. Розрізняються також строки:

а) здійснення певних процесуальних дій;

б) завершення певної частини судового провадження.

Також у юридичній літературі виділяють два види строків: строки господарського судочинства - строки, які звернені до суду та які встановлюють періоди часу, протягом якого здійснюються певні частини провадження у справі в госпо­дарському суді; строки окремих процесуальних дій - розрізняються за су­б'єктами, які здійснюють певні дії. Так, строки, протягом яких мають бути здійснені окремі процесуальні дії, встанов­люються законом і мають на меті надання провадженню в господарському суду оперативності.

ГПК виділяє два основних види строків розгляду справи у господарському процесі: загальні та спеціальні.

Згідно зі ст. 73 ГПК України встановлюється загальний строк розгля­ду справи в господарському суді першої інстанції. Цей строк не повинен перевищувати двох місяців. Початок строку визначається вказівкою на подію – одержання позовної заяви господарським судом. День одер­жання позовної заяви до господарського суду визначається датою реєст­рації позовної заяви в канцелярії господарського суду. День надходжен­ня позовної заяви до господарського суду, відповідно до п. 2.3 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Го­лови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 75, засвідчується в правому нижньому куті або вільному від тексту місці пер­шого аркуша поставленням реєстраційного штампа, дати надходження до суду, реєстраційного номера.

ГПК або іншими законами можуть бути встановлені спеціальні стро­ки розгляду справи в господарському суді.

Спеціальні строки розгляду справ про банкрутство встановлені Зако­ном України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнан­ня його банкрутом».

Спеціальні строки розгляду справи можуть коригуватися з урахуванням норм міжнародних договорів. На запитання, чи може господарський суд з урахуванням вимог Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах розглянути справу у більш тривалий строк, ніж передбачено статтею 69 ГПК, у п. 12 інформаційного листа від 11.04.05 р. №01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» Вищий господарський суд України відповів, що Конвенція відповідно до Закону України від 19.10.2000 р. № 2052-ІІІ набрала чин­ності для України з 26.11.2000 р. і відповідно до статті 9 Конституції Ук­раїни є частиною національного законодавства. За Конвенцією, зокрема, судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що судовий документ було вручено або доставлено особисто відповідачеві і це буде здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту. У випадку, передбаченому частиною другою статті 15 Конвенції, суд мо­же постановити рішення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який стано­вить щонайменше шість місяців.

У частині 2 ст. 73 ГПК України встановлено скорочений строк роз­гляду справи зі спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем: справа повинна бути розглянута в місячний строк з дня надходження позовної заяви до господарського суду. Встановлення скоро­ченого строку розгляду справи про стягнення заборгованості за опротес­тованим векселем пояснюється тим, що доказом заборгованості є про­тест векселя, який у розгляді справи про стягнення заборгованості за цим векселем не може оспорюватися.

Частина 3 ст. 73 ГПК України передбачає можливість розгляду справи у більш тривалий строк, ніж це встановлено частинами 1 та 2 ко­ментованої статті. У виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник має право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць. Продовження строку розгляду справи не більш ніж на місяць відбу­вається з ініціативи судді, який розглядає справу. З урахуванням особли­востей конкретної справи, її складності, великого обсягу доказів, кіль­кості осіб, що беруть участь у справі, суддя може дійти висновку про не­обхідність продовження строку розгляду справи та звернутися до голови суду чи його заступника з метою вирішення питання про продовження строку. У цьому випадку питання про продовження строку розглядається головою суду (його заступником) без виклику сторін і незалежно від їх­ньої думки з цього питання.

Відповідно до частини 4 ст. 73 ГПК України за клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з іншою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж установлено ч. 1 коментованої статті. Слід звернути увагу на те, що за клопотанням сторін може бути про­довжено лише строк, установлений ч. 1 ст. 73 ГПК України. Продовжен­ня строку, встановленого ч. 2 ст. 73 ГПК України, за клопотанням сторін не передбачено. Для встановлення більш тривалого строку розгляду справи сторони мають право подати суду спільне клопотання. Клопотання може також подати одна зі сторін, погодивши його з іншою стороною. Господарсь­кий суд не наділено повноваженням на власний розсуд установлювати більш тривалий строк розгляду справи, якщо про це немає відповідного клопотання сторін.

У п. 3.5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного про­цесуального кодексу України» зазначається, що у строк більше двох місяців суддя може вирішити спір, якщо про це є письмове клопотання обох сторін чи однієї сторони, погоджене з другою стороною. За наяв­ності цих обставин у судді немає необхідності порушувати перед головою господарського суду або його заступником питання щодо продовження строку вирішення спору.