Підвідомчість справ господарським судам, поняття підвідомчості та її значення. Справи, підвідомчі господарським судам

. Стаття 12. Справи, підвідомчі господарським судам

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України ;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Підвідомчість - певне коло питань, розгляд і вирішення яких віднесене законодавством до компетенції тих чи інших органів дер­жави. Правове значення підвідомчості полягає в тому, що вона дозволяє розмежувати компетенції різних органів і встановити ха­рактер та межі розв'язання відповідних справ (спорів).

За загальним уявленням інститут підвідомчості означає розме­жування кола справ між судами (загальної юрисдикції та спеціалі­зованими), а також іншими юрисдикційними органами. Сукупність правових норм, які утворюють інститут підвідомчості, визначає властивості справ (характер правовідносин), у силу яких їх вирі­шення віднесено до компетенції того чи іншого органу.

В юридичній літературі існують різні погляди щодо розуміння підвідомчості господарських справ. Одні автори підвідомчість справ господарським судам розуміють як коло справ, віднесених до ведення цих органів у силу прямої вказівки закону. Інші вва­жають, що юридичні норми, сукупність яких утворює інститут підвідомчості, визначають не компетенцію певних юрисдикційних органів, а властивості (характер спірних правовідносин) справ, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції того чи іншого органу. Підвідомчість - це визначена законом сукупність повно­важень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Таке розуміння підвідомчості дозволяє врахову­вати характер спірних правовідносин і відносити вирішення однохарактерних (однотипових) спорів до ведення того чи іншого органу. Це дозволяє не виходити лише з того, що вже встановлено в законодавстві, а вдосконалювати норми інституту підвідомчості.

Таким чином, інститут підвідомчості використовується для ви­значення кола справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє відмежувати їх від справ, віднесених до ведення інших органів.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного про­вадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини госпо­дарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наве­дених у ст. 3 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

а) участь у спорі суб'єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відно­син, урегульованих Цивільним кодексом України, Госпо­дарським кодексом України, іншими актами господарсько­го і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирі­шення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирі­шують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з:

- утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, у тому числі спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповід­них спорів за позовами суб'єктів владних повноважень;

- приватизацією державного та комунального майна (крім спо­рів про приватизацію державного житлового фонду), у тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів ор­ганів місцевого самоврядування та органів приватизації; захистом права власності, у тому числі з визнанням цього права;

- з використанням у господарському обороті об'єктів інтелек­туальної власності, зокрема, спори за позовами суб'єктів гос­подарювання до органів державної влади про визнання не­дійсними актів про видачу документів, що посвідчують пра­во інтелектуальної власності.

У господарських судах мають вирішуватися всі спори, що виникають з господарських договорів між суб'єктами господарюван­ня та органами державної влади і місцевого самоврядування, зок­рема, угоди, які укладаються шляхом проведення конкурсу, бір­жових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів належать, зок­рема, угоди:

- про відчуження об'єктів приватизації (крім привати­зації державного житлового фонду);

- передачу державного або ко­мунального майна в оренду;

- закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб.

В свою чергу, до компетенції господарських судів не належить розгляд справ у спорах:

а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи ак­тів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних пов­новажень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарюван­ня вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність за умови, коли оскаржуваний акт згідно з законодавством України є обов'язковим до вико­нання;

б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяль­ності) органу державної влади, органу місцевого самовряду­вання, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої поса­дової чи службової особи, що випливають з наданих їм влад­них управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) непов'язані з відносинами, урегульованими господарським договором;

в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої ком­петенції у сфері управління;

г) з приводу укладання та виконання адміністративних дого­ворів;

д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

Аналіз нині   діючої   редакції   Кодексу   адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (далі - КАС України)  не  дозволяє
сформулювати загальне правило, відповідно до якого відбуватиметься
розмежування компетенції між адміністративними  та  господарськими
судами.   До   вирішення  цієї  проблеми  на  законодавчому  рівні
пропонується   при   визначенні   критеріїв   поділу   спорів   на
адміністративні та господарські врахувати таке:
 

     1. Визначення  поняття  "справа  адміністративної юрисдикції"
наведено у статті 3 КАС України ( 2747-15 ),  під якою розуміється
переданий  на  вирішення  адміністративного суду публічно-правовий
спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні
управлінські  функції  на  основі  законодавства,  в тому числі на
виконання делегованих повноважень.

     Тобто, справою    адміністративної   юрисдикції   може   бути
переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між
двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх
прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б
один  суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою
іншого (інших) суб'єктів,  а ці  суб'єкти  відповідно  зобов'язані
виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

     У випадку,  якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади,
орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у
спірних правовідносинах не здійснює  вказані  владні  управлінські
функції щодо іншого суб'єкта,  який є учасником спору,  такий спір
не має встановлених нормами КАС України ( 2747-15 )  ознак  справи
адміністративної    юрисдикції,    і,   відповідно,   не   повинен
вирішуватись адміністративним судом.

     Стаття 17  КАС  України  (  2747-15  )  встановлює  категорії
спорів,  на які поширюється  компетенція  адміністративних  судів,
щодо  вирішення  адміністративних справ.  З господарськими спорами
можуть пересікатись категорії спорів,  визначені в пунктах 1, 3, 4
вказаної статті, а саме:

     а) спори  осіб  із   суб'єктом   владних   повноважень   щодо
оскарження його рішень, дій чи бездіяльності;

     б) спори  між  суб'єктами  владних  повноважень   з   приводу
реалізації їхньої компетенції у сфері управління,  а також спори з
приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

     в) спори   за   зверненням  суб'єкта  владних  повноважень  у
випадках, встановлених законом.

     У всіх  наведених  категоріях  спорів передбачено,  що хоча б
однією  із  сторін  такого  спору  повинен  бути  суб'єкт  владних
повноважень.
 

     2. Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3
КАС України (  2747-15  )  -  це  органи  державної  влади,  орган
місцевого самоврядування,  їхні посадові чи службові особи,  інший
суб'єкт при  здійсненні  ними  владних  управлінських  функцій  на
основі  законодавства,  в  тому  числі  на  виконання  делегованих
повноважень.

     Отже, необхідною   та   єдиною   ознакою   суб'єкта   владних
повноважень  є  здійснення  цим  суб'єктом  владних  управлінських
функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме
у тих правовідносинах, у яких виник спір.

     У випадку,  якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади,
орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у
спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських
функцій (щодо іншого суб'єкта,  який є учасником спору),  то такий
суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій",  та
не має встановлених нормами КАС України  (  2747-15  )  необхідних
ознак суб'єкта владних повноважень.

     Виходячи з вищезазначеного критерію,  можна виокремити  певні
категорії справ,  розгляд яких відповідно до статей 1,  4,  17 КАС
України ( 2747-15 ) має здійснюватись у порядку  адміністративного
судочинства:

     а) спори  осіб  із   суб'єктом   владних   повноважень   щодо
оскарження його рішень,  дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт
своїми владними рішеннями чи діями  зобов'язує  цих  осіб  вчиняти
певні   дії,   утримуватись   від вчинення   певних   дій,   нести
відповідальність.  При  цьому  особи  згідно   з нормами   чинного
законодавства  України  зобов'язані виконувати такі владні рішення
чи вимоги суб'єкта владних повноважень;

     б) спори   між   суб'єктами  владних  повноважень  з  приводу
реалізації їхньої компетенції у сфері управління,  а також спори з
приводу укладання та виконання адміністративних договорів.
 

     3. Стаття   3   КАС  України  (  2747-15  )  адміністративний
договір - це дво- або багатостороння угода,  зміст якої  складають
права та обов'язки сторін,  що випливають із владних управлінських
функцій суб'єкта владних повноважень,  який  є  однією  із  сторін
угоди.

     Якщо ж суб'єкти (в тому числі орган державної  влади,  органи
місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б
і  на  реалізацію  своїх  повноважень,  вільно  укладають  договір
відповідно до норм ЦК України ( 435-15 ), під час укладання такого
договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг  прав
і обов'язків за договором,  можуть відмовитись від його укладання,
то такий договір  може  бути  цивільним  (господарським),  але  не
адміністративним,   оскільки  в  змісті  цього  договору  відсутні
відносини  влади  і  підпорядкування,  що  є   обов'язковими   для
адміністративного  договору,  а  кожний  суб'єкт  такого  договору
виступає як рівний один до одного.
 

     4. Частиною 2 статті 4 КАС України ( 2747-15  )  встановлено,
що    юрисдикція адміністративних   судів   поширюється   на   всі
публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений
інший порядок судового вирішення.

     Закони України можуть передбачати вирішення певних  категорій
публічно-правових  спорів в порядку іншого судочинства (наприклад,
стаття 60 Закону  України  "Про  захист  економічної  конкуренції"
( 2210-14 ) встановлює,  що заявник, відповідач, третя особа мають
право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету  України
до  господарського  суду  у  двомісячний  строк  з  дня  одержання
рішення).