пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

46. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення.

Майнова відповідальність є обов'язком суб'єкта, винного в запо­діянні шкоди або збитків, відшкодувати або компенсувати збитки, завдані власнику чи законному володільцю майна. Майнова відпо­відальність за порушення аграрного й іншого законодавства перед­бачена в основному нормами, що містяться в цивільному, земель­ному й аграрному законодавствах. Вона полягає в повному відшко­дуванні заподіяних збитків, в тому числі упущеної вигоди. Аграрне законодавство закріплює різні форми майнової відповідальності. їх зручніше   розрізняти   за характером   вчиненого   правопорушення.

Оскільки земля виконує в сільському господарстві роль основ­ного засобу виробництва, слушно вести мову насамперед про май­нову відповідальність за порушення земельних прав або невико­нання   земельних  обов'язків.

У підпункті "ґ" п. З ст. 152 ЗК передбачено, що захист прав гро­мадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокре­ма, відшкодуванням заподіяних збитків. Зі змісту п. 2 цієї статті випливає, що обов'язок відшкодувати збитки виникає в разі будь-яких порушень прав власників землі та землекористувачів, тобто пов'язується з правопорушенням. Втім, майнова відповідальність за нормами аграрного законодавства може настати й у зв'язку із правомірними діями. Так, власникам землі та землекористувачам у повному обсязі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: ви­лучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і ча­гарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лі­согосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільсько­господарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земель­них ділянок згідно  з  підпунктом   "в"   ст.    156   ЗК.

Відшкодуванню підлягає вартість: житлових будинків, виробни­чих та інших будівель і споруд, зокрема об'єктів незавершеного бу­дівництва; плодоягідних та інших багаторічних насаджень; лісових і дерево-чагарникових насаджень; водних джерел (колодязів, став­ків, водоймищ, свердловин та ін.), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; витрати на поліп­шення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогос­подарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші ви­ди робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власни­ків землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, зокрема й не одержані доходи, якщо вони обґрунтовані . У цій ситуації не отри­маним      слід   вважати   такий  доход,   який   міг   би   одержати   власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимча­сового зайняття, обмеження його прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням внаслідок негативного впливу, спричиненого діяль­ністю підприємств, установ, організацій та громадян. Такий не от­риманий дохід, або упущена вигода, відповідно до п. 2 ст. 22 ЦК, особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право   не   було   порушено.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, понесених витрат на поліпшення якості земель (із врахуванням ринкової або відновлювальної    вартості).

Майнова відповідальність у вигляді відшкодування втрат сіль­ськогосподарського та лісогосподарського виробництва є особли­вим видом відшкодування збитків, завданих сільськогосподарсько­му та лісогосподарському виробництву. Такі втрати, згідно зі ст. 207 ЗК, становлять втрати сільськогосподарських угідь, лісових зе­мель та чагарників, а також ті, що завдані обмеженням у землеко­ристуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підляга­ють також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і зем­лекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю гро­мадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або дер­жави, а також з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних,   санітарних  та   інших  захисних   зон.

Ці втрати виражаються в скороченні (безповоротній втраті) площ використовуваних сільськогосподарських угідь або погіршен­ні їх якості (зниження родючості фунтів) під впливом діяльності підприємств, установ та організацій. Вони відшкодовуються з ме­тою збереження рівня сільськогосподарського виробництва віднов­ленням   площ   сільськогосподарських   угідь.

Відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій влас­ності перебувають зазначенні угіддя; важливим є те, що рілля, бага­торічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарствах та вибувають із господарського обігу, чи погіршується їх якість або встановлюється обмежений режим  їх  використання  за цільовим   призначенням   .

Втрати відшкодовують особи, яким надаються сільськогоспо­дарські угіддя для несільськогосподарського використання або ті, чия діяльність призводить до обмеження прав власників землі й землекористувачів,    зокрема   орендарів,    або   до    погіршення   якості земель внаслідок негативного впливу, заподіяного діяльністю під­приємств, установ і організацій, а також підприємствами, устано­вами й організація ми, навколо об'єктів яких встановлюються охо­ронні, санітарні й захисні зони з виключенням з обороту сільсько­господарських угідь або переведенням їх до менш цінних угідь. Ци­ми особами є ті громадяни і організації, на користь яких встанов­люються обмеження землекористування, охоронні й захисні зони. Підприємства, установи та організації, навколо об'єктів яких вста­новлені охоронні, санітарні й захисні зони, відшкодовують також втрати сільськогосподарського виробництва в разі погіршення якості   земель   внаслідок їхньої діяльності   за   межами  цих   зон.

Законодавство визначає випадки звільнення юридичних і фі­зичних осіб від відшкодування втрат сільськогосподарського й лі­согосподарського виробництва. Від такого відшкодування звільня­ються громадяни та юридичні особи в разі використання земельних ділянок: для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, для со­ціального забезпечення, державних об'єктів дорожного будівниц­тва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліора­тивних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих спо­руд, під будівництво та обслуговування житлових будинків і госпо­дарських будівель, для розміщення внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподар­ських підприємств, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для по­переднього використання, під об'єкти й території природно-запо­відного фонду. Не підлягають відшкодуванню також втрати сіль­ськогосподарського та лісогосподарського виробництва, якщо наз­вані   особи   здійснюють   внутрішньогосподарське   будівництво.

У разі повернення сільськогосподарських і лісових угідь, наданих у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, із мен­шою цінністю розмір втрат сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва визначається як різниця між розмірами втрат цих угідь. Якщо сільськогосподарські й лісові угіддя надаються на умовах освоєння нових земель або поліпшення існуючих угідь, від­шкодування втрат сільськогосподарського виробництва провадиться з урахуванням витрат на виконання цих робіт. Втрати сільськогоспо­дарського і лісогосподарського виробництва, спричинені вилучен­ням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського й лісового господарства, юридичні і фізичні особи відшкодовують у 2-місячний термін після затвердження в ус­тановленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а в разі поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин  відкритим  способом   —   мірою їх фактичного  надання   .

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробниц­тва підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні ра­хунки відповідних місцевих рад — Автономної Республіки Крим, обласних рад, районних рад, міських, сільських, селищних рад у розмірах,   визначених  ст.   209   ЗК.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сіль­ськогосподарського й лісогосподарського виробництва, вико­ристовуються виключно на освоєння земель для сільськогоспо­дарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель згідно з розробленими програмами та про­ектами землеустрою. Втрачати ці кошти на інші цілі не дозволя­ється.

Майнова відповідальність за збитки, заподіяні виробничим і матеріальним ресурсам сільськогосподарських товаровиробників, має місце тоді, коли майну заподіють збиток правопорушеннями, відповідальність за які не передбачено в нормах аграрного зако­нодавства. У цьому разі винні особи повинні відшкодовувати шкоду за нормами цивільного законодавства. При цьому шкода, заподіяна особі або її майну, а також та, що заподіяна організа­ції, підлягає відшкодуванню в повному обсязі тією особою, яка її заподіяла. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає від-шкодуванню згідно з ч. 4 ст. 1166 ЦК лише у випадках, передба­чених Кодексом й іншими законами. Організації і громадяни, ді­яльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники ав­томобілів та ін.), відповідно до п. 5 ст. 1187 ЦК зобов'язані від­шкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, як­що не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або   умислу   потерпілої   особи.

За невиконання або неналежне виконання договірних зо­бов'язань, тобто за порушення договірної дисципліни, сторони не­суть майнову відповідальність, яка визначається умовами конкрет­ного договору. За загальним правилом, сторона, яка порушила зо-бов'язання за договором, повинна відшкодувати іншій стороні завдані збитки відповідно до правил, що містяться в самому дого­ворі, про відповідальність за порушення його умов. Відсутність та­ких положень у договорі не звільняє винну сторону від відпові­дальності.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконан­ня з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (нена­лежне виконання) (ст. 610 ЦК). За ч. 1 ст. 623 ЦК, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові зав­дані цим збитки. Визначаючи поняття збитків, слід виходити зі змісту ст. 22 ЦК з урахуванням особливостей, встановлених п. 4 ст. 623 ЦК. Зокрема, при визначенні неодержаних доходів (упу-щеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.


11.12.2014; 19:54
хиты: 431
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь