Європейська регіональна політика цілеспрямовано сприяє економіці
відсталих (бідних) регіонів Співтовариства. Сприяння зменшенню
відмінностей в економічному розвитку окремих регіонів розглядається як
одне з завдань Європейського Союзу. Завдяки європейській регіональній
політиці відбувається довгостроковий перерозподіл ресурсів, аби умови
життя в Європейському Союзі наблизилися до загального рівня.
Згідно з класифікацією регіональної політики ЄС визначено такі
базові принципи:
• субсидіарність. Це громадсько-політичний принцип, за яким вищі
суспільні одиниці мають право і повинні розв'язувати лише ті проблеми, на
виконання яких нижчі структури не здатні.53
• децентралізація - перерозподіл повноважень регіонам з метою їх
ефективного використання та заохочення регіональних ініціатив, оптимізації
практичного вирішення питань саме на регіональному рівні, а також і як
розмежування функцій та повноважень між різними рівнями управління ЄС.
• партнерство. Партнерство є співробітництвом між суб'єктами різних
рівней (Євросоюз, держава, регіон) територіально-адміністративних одиниць
з часу визначення мети до завершення реалізації конкретного проекту.
• програмування. Програмування означає розробку на основі
партнерства стратегій розвитку, враховуючи пріоритетні довгострокові та
короткострокові цілі. У регіональній політиці Європейського Союзу принцип
партнерства визначає пріоритет інвестування не окремих проектів чи дій, а
програм, які мають глибинний вплив на розвиток усього регіону.
• концентрація, адиціоналізм. Реалізація принципів концентрації та
адиціоналізму означає, що фінансові ресурси, які надає ЄС окремим
державам-членам чи суб'єктам територіального, регіонального розвитку
мають бути доповнені за рахунок місцевих джерел фінансування.
Ефективна реалізація принципів концентрації та адиціоналізму у
регіональній політиці Європейського Союзу має подвійну мету, а саме:
— посилення та концентрація наявних ресурсів з метою сприяння
реалізації визначених цілей регіонального розвитку;
— виявлення таких територіальних одиниць, які мають однакові чи
подібні проблеми (низький рівень доходів, великий рівень безробіття тошо),
що важливо для створення статистичної бази найбільш відсталих регіонів.
На регіональний розвиток країни, територіальні відмінності в її
господарській діяльності та рівнях життя населення значно впливають
суспільно-географічні чинники. Вони є первинною основою суспільних
процесів в регіонах. Найважливіші серед цих чинників:
природно-ресурсний,
демографічний,
науково-інтелектуальний потенціал, 54
спеціалізація й територіальна структура господарства,
розселення населення і ступінь урбанізованості території,
географічне та геополітичне розташування регіонів, їх
інфраструктурне забезпечення.
Механізми та інструменти регіональної політики мають бути
зорієнтовані на підсилення тих позитивний тенденцій регіонального
розвитку, що зумовлені внутрішніми чинниками. При виробленні
регіональної політики також мають бути враховані зовнішні чинники –
кон’юнктура національних та міжнародних ринків, науково-технічний
прогрес та інновації, зміни конкурентних позицій держави внаслідок явища
глобалізації суспільної діяльності тощо.
Суть і напрями регіональної політики залежать від рівня
господарського розвитку держави, її соціальних та економічних пріоритетів.
У період економічного зростання головна увага звернена на соціальну сферу,
підвищення життєвих стандартів, їх вирівнювання у регіональному вимірі.
Під час економічної кризи першочерговими є економічні пріоритети –
збереження виробничого потенціалу, підвищення продуктивності праці та
ефективності використання ресурсів регіонів, створення нових робочих
місць, розбудова інфраструктури. В основу розроблення та впровадження
регіональної політики мають бути покладені такі принципи – ефективності,
комплексності, послідовності, гнучкості, пріоритетності, перспективності.
Виникнення і розвиток основних концепцій регіональної політики у
країнах ЄС є результатом тривалих процесів суспільного розвитку, змін, що
відбуваються в регіонах, у структурі й територіальній організації
господарської діяльності, соціальній сфері, рівнях життя населення,
екологічної ситуації. Нерівномірність регіонального розвитку, необхідність
вирішення соціально-економічних проблем у депресивних регіонах
спричинили розгортання наукових досліджень, виникнення теорій, в яких
обґрунтовувалися з наукових позицій напрями подолання диспропорцій та
перспективи регіонального розвитку. 55
Залежно від особливостей та характеру дії інструментів регіональної
політики, що спричиняють пожвавлення розвитку регіонів, виділяють 4
основних види регіональної політики: стимулююча, компенсуюча,
адаптуюча та протидіюча.
Серед численних підходів до гармонізації відносин по лінії "центр -
регіони" завжди виділявся той, що був втілений у послідовній регіональній
(структурній) політиці Європейського Союзу, яку характеризували конкретні
механізми реалізації, наявність регульованої ієрархічної структури
територіального устрою, багаторівнева система контролю за результатами
реалізації програм та ініціатив, а отже, і за ефективністю використання
коштів.
Провідною метою європейської політики згуртування стали
конвергенція усіх територій ЄС і посилення їхньої глобально-локальної
конкурентоспроможності.
Сучасна теоретична концепція регіональної політики ЄС і практичні
заходи для її втілення перебувають у тісному кореляційному зв'язку.
Методологічні підходи європейських регіоналістів дедалі більше
ідентифікуються як суто інтеграційні, і це дає підстави стверджувати, що
склалася не просто система європейських шкіл з регіональної економіки, а
цілісна економічна інтеграційна наука, яка спирається на численні розробки,
що мають системний характер і спрямовані на вдосконалення внутрішньої
побудови ЄС, у тому числі її інституційності.
