Перші спроби осмислення і оптимізації суспільного розвитку різного
рівня тісно пов’язані з появою і розвитком перших релігійних і філософських
систем людства. Найбільш конкретними були так звані утопії, починаючи від
утопій Платона, Томаса Мора, Томазо Кампанели та закінчуючи утопіями
Маркса, Леніна та їх послідовників.
Вже, починаючи з XVII-XVIII ст. повільно, але послідовно йшла робота,
спрямована на об’єктивізацію інтуїтивних та суб’єктивних за своєю природою
теорій і моделей суспільного розвитку. Велику роль в цьому процесі відіграли
розвиток природничих наук, спеціальних математичних та економетричних
методів, статистики, демографії і, особливо, прикладної соціології, прогностики
та загальної теорії вимірів.
В середині ХХ ст. фактично була завершена розробка засад аналізу і
прогнозування основних процесів соціального розвитку регіонального рівня.
Футурологічна література цього періоду стимулювала розвиток системного
мислення та системного підходу до розгляду процесів глобального і
регіонального рівнів.
Якщо в перших глобальних моделях Дж. Форестера (1971) і Медуза зі
співавторами (1972), заснованих на спрощенні екстраполяції п’яти параметрів
розвитку сучасного світу – росту народонаселення, прискорення
індустріалізації, погіршення рівня харчування, вичерпання природних ресурсів
і забруднення навколишнього середовища основна увага надається фізичним,
демографічним і екологічним чинникам розвитку, а соціально-політичні,
культурні і навіть науково-технічні чинники практично ігнорувалися, то для
наступних розробок був характерний набагато об’єктивніший підхід до опису
глобальних і регіональних процесів.
Вже в другій доповіді Римського Клубу “Людство біля поворотного
пункту” (1974) її автори М. Месарович і Е. Пестель зробили спробу врахування
специфіки соціально-політичного розвитку різних регіонів. У зв’язку з цим світ
було поділено умовно на 10 регіонів. Ієрархічна система моделей складається з 18
3-х рівнів: причинного, організаційного та рівня формування норм, цінностей і
цілей суспільства. Підхід Месаровича і Пестеля виявився дуже продуктивним і
був покладений в основу значної кількості інших моделей і розробок, зокрема
моделі, спрямованої на дослідження проблем урбанізації Мехіко, моделі
“Китай-2000” і модельного комплексу “Форкаст”.
Багаторівнева ієрархічна структуризація моделі відтворення світу як
сукупності взаємопов’язаних регіонів, а головне, введення факторів управління
за рахунок перебирання альтернативних сценаріїв розвитку надійно увійшли до
методичного арсеналу розробників моделей і стратегій глобального і
регіонального розвитку і використовувалися, зокрема, при розробці великого
класу економетричних і макроекономічних моделей останніх десятиліть. Серед
них слід назвати моделі ООН В. Леонтьєва “майбутнє світової економіки”, Л.
Клейна “УОРТОН”, моделі японського центру економічних досліджень, моделі
ЮНКТАД та інші, Департаменту ООН з міжнародних, економічних і
соціальних питань, періодичні моделі ОЕСР, “Чейз Манхеттен Бенк”, Світового
банку тощо. Сьогодні ці моделі і розробки є важливим інструментом аналізу і
формування регіональної і світової політики не тільки в галузі економічних, але
й більш широких міжнародних питань. Проте саме успіхи в розробці досить
адекватних моделей економічних і екологічних процесів зробили цілком
очевидним штучність і безпорадність спроб формалізації політичних і
соціальних процесів.
Цілком об’єктивним є виникнення та формування в останнє десятиліття
минулого століття нової галузі наукового знання, яка отримала назву
“глобалістика”. Вона намагається систематизувати і узагальнено представити
сукупність досліджень з даної проблематики. Глобалізація як одна з самих
молодих соціологічних конструкцій потребує ґрунтовного її осмислення щодо
всіх галузей життєдіяльності людської спільноти. В науковий обіг термін
“глобалізація” було введено Р.Робертсоном, який вперше його застосував в
1983р.; в 1985р. він дав детальне його тлумачення, а в 1992р. виклав основи цієї
концепції у спеціальному дослідженні.19
На думку А. Неклесса, в сучасному глобальному світі формуються
світова конструкція – мета інфраструктура – в якій “перерозподіляється увесь
сукупний світовий дохід між геоекономічними персонажами, тісно пов’язаними
різними видами господарської діяльності. На засадах останнього класу
технологій формується домінуюча глобальна інфраструктура, сприйнятлива для
певного класу економічних суб’єктів і набагато менш дружня по відношенню
до інших. Інфраструктура, сутність якої не виробництво, а розподіл і
перерозподіл ресурсів, доходів, прибутку. Такий перерозподіл зорієнтований на
країни півночі є своєрідним глобальним податком на економічну діяльність”.
На думку М. Кастельса, “архітектура глобальної економіки відображає
асиметрично взаємозалежний світ, що організований навколо трьох головних
економічних регіонів і все більше поляризується по осі протистояння між
продуктивними, процвітаючими, багатими інформацією галузями і галузями
знедоленими, економічно і соціально знеціненими”. Глобалізація набуває
різного значення залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь,
країну, чи про світове господарство.
Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як
багаторівневої, ієрархічної системи.
Рівні прояву глобалізації
Світовий рівень, рівень країни, галузі, фірми
Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною
залежністю країн і регіонів, переплетінням їхніх господарських комплексів та
економічних систем. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується
такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного
обороту або експорту у ВВП. обсяг зарубіжних інвестиційних потоків,
міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації найкращим чином
ілюструється співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі
і світового виробництва галузі, а також коефіцієнтом спеціалізації галузі,
розрахованим як співвідношення її національних і міжнародних експортних
квот. Глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки вона 20
диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різноманітних
країнах із метою збільшення експорту товарів і послуг та використання
місцевих переваг, пов'язаних із широким доступом до природних ресурсів і до
дешевої робочої сили. Ступінь глобалізації компанії не останньою чергою
залежить від таких показників, як міжнародний розподіл надходжень від
продажів і головних активів, зовнішньофірмова торгівля та відповідні
технологічні трансфери. Для окремої компанії глобалізація визначається тим,
наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких
масштабах і пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим,
наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через
структури, що їй належать.
