Захист української економіки у процесі іноземного інвестування пов’язаний не стільки з обмеженням припливу конче необхідних іноземних інвестицій, скільки з наявністю системи безпеки інвестиційного механізму.
Світова практика знає підходи до вирішення цього питання. Так, для розвинутих країн характерна відсутність спеціального законодавства про іноземні інвестиції (за винятком Японії) та про регулювання міжнародної передачі технологій. Іноземне інвестування в них регулюється загальними нормами цивільного та торговельного права.
У більшості країн, що розвиваються, є спеціальне національне законодавство про іноземні інвестиції, а також про міжнародну передачу технологій.
В Україні, на відміну від іноземних держав, досі не існує концептуального підходу до визначення стратегічно важливих галузей економіки, залучення іноземного капіталу до яких є небезпечним для економічної стабільності, суверенітету країни.
Враховуючи сказане вище, положення української законодавчої системи в поточний час можна визначити як проміжне між системами розвинутих країн і тих, що розвиваються. В Україні є Закон "Про режим іноземного інвестування", але немає закону про міжнародну передачу технологій. Визначаючи режим іноземного інвестування, українська держава прийняла західну концепцію, яка ставить на перший план захист власності. Такий підхід відкидають більшість з країн, що розвиваються.
Отже, світова практика підтверджує необхідність державного регулювання іноземного інвестування. Вочевидь, що стосовно кожної з провідних країн-інвесторів українська держава має напрацьовувати та проводити цілеспрямовану політику залучення інвестицій.
Таке визначення дає Україні можливість побудувати свої системи:
а) захисту - від недобросовісності інвесторів та негативних впливів з боку будь-якого іноземного інвестування;
б) заохочення – для залучення іноземних інвестицій в українську економіку саме за пріоритетними концептуальними напрямами.
Для цього на законодавчому рівні треба визначити заборони та обмеження діяльності будь - якого іноземного інвестора на території України. Виконавча влада має приймати конкретні рішення щодо умов на українському ринку капіталів з урахуванням концептуально визначених інвестиційних пріоритетів, чинних міжурядових та міжгалузевих угод тощо.
Сьогодні в Україні процес іноземного інвестування регулюється державою. Задіяні такі важелі регулювання, як:
а) економічні - податок на доходи від корпоративних прав, від здійснення портфельних інвестицій, на репатріацію доходів тощо;
б) адміністративні - державна реєстрація іноземних інвестицій, ліцензування, обмеження видів діяльності, регламентування питань власності тощо. До даної групи важелів належать також норми ст. 4 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про підприємництво" та деяких інших законодавчих актів, де визначається ряд видів діяльності, які можуть здійснюватися лише державними підприємствами та організаціями і є закритими для такого іноземного інвестування, що веде до зміни форм власності. До цього заборонного переліку входять:
- виготовлення і реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин;
- видобування бурштину;
- охорона окремих особливо важливих об’єктів державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;
- розроблення, випробовування, виробництво та експлуатація ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою;
- діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, прекурсорів, психотропних речовин (за винятком деяких з них);
- технічне обслуговування та експлуатація первинних мереж (крім місцевих) та супутникових систем телефонного зв’язку в мережах загального користування, що мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв чи космічних апаратів;
- виплата та доставка пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам;
- експлуатація магістрального трубопровідного транспорту;
- виробництво спирту етилового;
- імпорт, експорт або оптова торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим.
Ст..116 ГКУ встановлює, що Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.
Під контролем держави перебуває також процес приватизації державної власності, що здійснюється з участю іноземних інвесторів. Так, згідно зі ст.5, п.4 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (від 19.02.97р. № 89-97-ВР), Верховна Рада за поданням Кабінету Міністрів України затверджує перелік об'єктів групи Г, що приватизуються із залученням іноземних інвестицій.
Розгляд чинного законодавства щодо забезпечення державного регулювання іноземного інвестування стратегічно важливих для економіки та обороноздатності країни галузей та сфер діяльності показав, що:
1. Не здійснюється регулювання видів діяльності або питань, щодо державної власності на окремі об’єкти ряду галузей економіки та сфер діяльності, таких як:
- суднобудівна;
- нафтохімічна;
- паливно-енергетичний комплекс (нафтові термінали);
- транспортний комплекс (річковий та морський транспорт).
Цілий ряд об’єктів вищезазначених галузей економіки та сфер діяльності мають загальнодержавне значення і згідно зі ст. 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (від 19.02.97 р. № 89-97-ВР) не підлягають приватизації. Дане обмеження стосується і деяких видів діяльності, які згідно зі ст. 4 Закону України "Про підприємництво" (від 23.12.97 р. №762/97-ВР) забезпечуються тільки державними підприємствами. Ні згадані об’єкти загальнодержавного значення, ні об’єкти забезпечення з невідомих причин не включено до Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій та їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається (цей перелік періодично розглядається і затверджується Верховною Радою України). До таких об’єктів і видів діяльності належать:
- діяльність, пов’язана з повним циклом робіт щодо виробництва та експлуатації ракет-носіїв (машинобудівний комплекс);
- майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості (машинобудівний комплекс);
- діяльність, пов’язана з реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин (військово-промисловий комплекс);
- атомні електростанції, гідростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі (паливно-енергетичний комплекс);
- підземні нафто- та газосховища (паливно-енергетичний комплекс);
- майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою (транспортний комплекс).
В світі існує практика розробки і затвердження в законодавчому порядку відповідних переліків галузей, видів діяльності, виробництв і територій, що закриті для іноземного інвестування повністю або частково. Такий законопроект вже розглядається в РФ.
В Україні поки що такого переліку немає, але, на наш погляд, його запровадження вкрай необхідне. Це пов’язано з поширенням приватизаційних процесів, зростанням обсягів іноземного інвестування, а також з розпорошеністю по багатьох законодавчих актах різних заборон та обмежень щодо іноземного інвестування, що досить незручно для закордонних інвесторів. При можливому формуванні такого переліку в Україні необхідно враховувати наступні чинники:
- галузеві та регіональні державні пріоритети економічного розвитку, які мають бути визначені на основі ретельного аналізу конкурентоспроможності кожної з галузей;
- потенційні джерела (внутрішні та зовнішні) фінансування галузей економіки України;
- необхідні і достатні обмеження щодо надходження іноземного капіталу в Україну.
Українське законодавство, на жаль, не відзначається чіткістю в регулюванні зазначеного питання. Закон України „Про інвестиційну діяльність” в ст. 4 встановлює лише загальну заборону інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом [4]. Відповідно до положення ч. 3 ст. 7 Закону України „Про режим іноземного інвестування” законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.
Вищезазначені норми містять положення загального характеру, які відсилають нас до спеціальних нормативних актів. При цьому, Закон «Про режим іноземного інвестування» встановлює, що обмеження для іноземних інвестицій можливі лише за територіальною ознакою, не враховуючи інші критерії.
За відсутності у загальних нормативних актах про інвестиційну діяльність іноземних інвесторів чітко визначеного кола об’єктів, здійснення іноземних інвестицій у які забороняється або обмежується, законодавець визначає такі об’єкти спеціальними законами.
· Згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність” для створення банку з іноземним капіталом необхідно отримати попередній дозвіл Національного банку України .
· Відповідно до Закону України „Про видавничу справу” (ст. 18) забороняється створення і діяльність видавництв, у статутному фонді яких більше 30 відсотків складають іноземні інвестиції .
· Законом України „Про інформаційні агентства” встановлена норма, яка забороняє створення і діяльність інформаційних агентств, у статутному фонді яких сукупна частка, що належить іноземним суб’єктам, становить більш як 35 відсотків.
· В Україні забороняється заснування телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства. (Закон України "Про телебачення і радіомовлення").
· Забороняється здійснювати страхову діяльність на території України страховиками-нерезидентами, крім окремих видів страхової діяльності. (Закон України "Про страхування");
· Відсутність у юридичної особи-нерезидента права власності, а також права на технічне обслуговування і експлуатацію мереж телекомунікацій загального користування (Закон України "Про зв’язок");
Вищенаведений аналіз законодавства дає підстави стверджувати, що в Україні не використовується найпоширеніший в міжнародній практиці і, на нашу думку, фундаментальний спосіб обґрунтованого обмеження доступу іноземних інвестицій відповідно до окремих сферекономіки, або видів діяльності. Натомість, на сьогоднішній день українське законодавство передбачає лише абстрактну можливість обмеження спеціальними законами доступу іноземних інвесторів на окремі території та встановлює заборону/обмеження щодо окремихоб’єктів інвестицій (суб’єктів господарювання). Такий підхід не здатен унеможливити потенційні порушення національної безпеки, економічної стабільності та суверенітету України.
Для вирішення зазначеної проблеми пропонується внести доповнення до Закону України „Про режим іноземного інвестування”, додавши абзац другий до ст. 4 „Об’єкти іноземного інвестування” у такій редакції: „Іноземне інвестування у наступні сфери вимагає спеціального дозволу держави, який видається Кабінетом міністрів України у встановленому Законом порядку:
- оборонна, сфера фундаментальних розробок;
- отримання права власності на будівлі та інше нерухоме майно;
- надання в оренду сільськогосподарської землі та землі, що відноситься до лісового фонду;
- підтримання суспільного порядку та управління, правотворчості;
- діяльність з метою використання територіального моря, континентального шельфу, а також виключної морської економічної зони;
- діяльність в інших сферах економіки, визначена Законом
