Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не в змозі вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій. Залучаючи іноземні вкладення, вони отримують доступ до сучасних технологій, методів управління тощо. Питання збільшення обсягів іноземного капіталу набуває особливої актуальності європейської та євроатлантичної інтеграції.
Беззаперечними перевагами, які сприятимуть розвитку вітчизняної економіки є вільні ринки товарів та послуг, конкурентна торгівля та інші позитивні аспекти глобалізації, але, при цьому, інтеграційні процеси зумовлюють необхідність надзвичайно прискіпливого ставлення до непорушності економічної безпеки держави. Говорячи про захист української економіки у зв’язку із залученням іноземних інвестицій, доцільно вести розмову про нейтралізацію негативних ефектів неминучого процесу, про забезпечення інвестиційного механізму відповідною системою безпеки [1].
Основним і найбільш поширеним способом заборони/обмеження іноземних інвестицій є обмеження їх здійснення у стратегічно важливі сфери господарювання.
Так, наприклад, Закон республіки Польща „Про товариства з участю зарубіжних партнерів” передбачає перелік сфер, здійснення іноземних інвестицій у які вимагає спеціального дозволу: транспортна, сфера обороту нерухомості, оборонна промисловість, надання юридичної допомоги. Закон республіки Болгарія „Про іноземні інвестиції” ще більше обмежує перелік об’єктів здійснення іноземних інвестиції без отримання державного дозволу:
- інвестиції у воєнну промисловість, банківську та страхову сфери;
- отримання права власності на будівлі та інших речових прав на нерухоме майно;
- надання в оренду сільськогосподарської землі та землі, що відноситься до лісового фонду;
- інвестиції у окремі географічні регіони, визначені Радою Міністрів;
- інвестиції з метою використання територіального моря, континентального шельфу, а також особливої економічної зони;
- інвестиції у окремі галузі та види діяльності, встановлені Радою Міністрів, якщо іноземна участь у об’єднаннях призводить до встановлення контролю над даними об’єднаннями.
У США, наприклад, існує спеціальний комітет з іноземних інвестицій (CFIUS), який здійснює нагляд за залученням іноземного капіталу з метою недопущення надмірного іноземного контролю в особливо важливих сферах економіки [2]. Якщо розслідування, проведене CFIUS, виявляє наявність загрози національній безпеці США, як правило, американську компанію, до якої надходять іноземні інвестиції, змушують відмовитися від здійснення діяльності у стратегічній сфері (напр. оборонне виробництво), не заперечуючи проти інвестиції як такої. Особливий засіб обмеження іноземного інвестування використовується у Швейцарії, де при створенні акціонерного товариства одним із засновників обов’язково повинен виступати громадянин Швейцарії або юридична особа, зареєстрована у Швейцарії. Більшість членів правління директорів товариства мають бути громадянами Швейцарії, які постійно проживають на її території.
Обґрунтованим, на нашу думку, є регулювання зазначеної сфери у Китайській народній республіці. У КНР розроблені Загальні правила з іноземного інвестування, відповідно до яких інвестування обмежене у галузях, в яких існує державна монополія, у сферу рідких або безцінних мінеральних ресурсів, сфери, які знаходяться під державним контролем. Згідно з Законом КНР «Про іноземні підприємства», заборонено утворення підприємств зі 100% іноземної участі у таких галузях, як видавницька справа, засоби масової інформації, кіноіндустрія, внутрішнє страхування [3].
Таким чином, вищезазначені держави обмежують доступ іноземних інвесторів до стратегічно важливих сфер господарювання з метою збереження економічної безпеки та державного суверенітету країни.
