4.Режим контролю за здійсненням інвестиційної діяльнос­ті.

Законодавчі та підзаконні акти держав у випадку даного ре­жиму не ставлять собі за мету ні сприяння, ні обмеження між­народних інвестицій, задовольняючись збором інформації що­до експорту та імпорту капіталу, аби статистичне перевірити їхню рівновагу. Щойно експортні та імпортні потоки урівнова­жуються, режим інвестування не потребує змін, тобто відсутня необхідність введення одного з попередніх режимів. Таким чи­ном, законодавчі або підзаконні акти з контролю розглядають інвестиції тільки в момент їх створення або ліквідації, а проміж ними залишаються нейтральними, надаючи цим інвестиціям національний режим.

8. Як відомо, суверенна держава може змінювати свої зако­нодавчі або підзаконні акти так, як вона бажає, і тоді, коли вона цього забажає. Проте з цього випливає, що держава в односто­ронньому порядку може стримане ставлення до іноземних інве­стицій замінити на сприятливе, або, що значно гірше для інвес­тора, навпаки. Виникає питання: чи може інвестор застрахува­ти свою інвестицію на випадок одностороннього «перевороту» в режимі іноземних інвестицій, коли зазначена зміна здійсню­ється не на його користь?

У міжнародному праві здатність визначати режим інозем­них інвестицій у внутрішньому праві держав, на території яких здійснюються інвестиції, була піддана низці серйозних обме­жень. Ними є, наприклад, обмеження, що узгоджені з інвесто­ром у рамках так званого «діагонального» контракту, укладено­го ним з державою-імпортером інвестиції; ті, що містяться у двосторонніх конвенціях, які укладаються державами-експортерами з державами-імпортерами інвестицій, тощо.

Щодо першого різновиду обмежень, то практикою вироб­лено спеціальний засіб, який отримав назву стабілізаційного (або так званого «дідусевого») застереження, яке включається до контракту, що укладається інвестором з державою-імпорте-ром1. Згідно з цим застереженням інвестору гарантується той чи інший проміжок часу (зазвичай 10 років), протягом якого на нього не буде розповсюджено будь-яку зміну правового регу­лювання інвестицій, що погіршує його становище.

Найбільш поширеним конвенційним способом захисту від зміни законодавства щодо режиму іноземних інвестицій є пра­во суброгації. Інститут суброгації, як зазначається, перенесе­ний до двосторонніх угод зі страхової справи. Суброгаційна конс­трукція включається практично до всіх двосторонніх угод і пе­редбачає, що у випадку отримання інвестором від свого націо­нального страхового агентства компенсації за політичні ризики його держава або страхове агентство отримує право вимоги щодо відшкодування шкоди до держави-користувача інвестиції2.