3. Правовий режим допуску інвестицій на територію держав.

Щодо Керівних принципів Всесвітнього банку, які є ли­ше рекомендацією для держав, то стосовно допуску інозем­них інвестицій головні положення Принципів зводяться до та­кого.

1)   Інтереси будь-якої держави вимагають здійснення полі­
тики заохочування інвестицій. Це має знаходити своє виражен­ня у спрощенні допуску інвестицій на їх національні території і, особливо, у пом'якшенні пов'язаних зі здійсненням цих інвес­тицій формальностей.

2) Тим не менше, за кожною державою зберігається право регламентації доступу іноземних інвестицій на свої території. Це безспірне право держав повинно бути спрямованим, скоріше, на
заохочення іноземних інвестицій, ніж на створення перешкод для цього.

3) Таким чином, рекомендується робити вибір на користь політики «відкритих дверей». Тобто повинна мати місце полі­тика вільного доступу іноземних інвестицій, хоча, як зрозуміло,
кожній державі не забороняється резервувати для своїх грома­дян можливість здійснення певних видів економічної діяльнос­ті, які забороняються для іноземних інвесторів і інвестицій. Але
необхідно, щоб існував перелік таких видів діяльності (Restric­tive list system) і щоб іноземні інвестори були належним чином поінформовані з цього приводу. Ця система має застосовувати­
ся переважно у сферах економічної діяльності, які стосуються національної безпеки.

4) Нарешті, рекомендується, щоб під час доступу іноземних інвесторів і інвестицій для них не встановлювалось особливих зобов'язань (performance requirements'), які обтяжують умови ве­дення справ та особливо таких, що порушують конкуренцію між іноземними та національними підприємствами, оскільки зазна­чені зобов'язання в довгостроковому плані завдають більше
шкоди, ніж приносять користі, утримуючи іноземних інвесто­рів від вкладення коштів.

Принципи, таким чином, з одного боку, визнають, що дер­жава з огляду на свій суверенітет має право поставити під конт­роль доступ іноземних інвестицій. З іншого — Принципи сто­ять на позиціях, що не існує кращого стимулятора інвестицій, ніж вільний доступ, закликаючи тим самим держави, наскільки це можливо, обмежити свій контроль щодо доступу іноземних інвестицій. Однак деякі розвинені країни вважають, що Керівні принципи йдуть недостатньо далеко шляхом лібералізації, а це саме і веде до «прохолодного» ставлення до них.

 Питання, пов'язані з мобільністю інвестицій, на міжрегіо­нальному рівні найбільш повно вирішені у Кодексі лібераліза­ції руху капіталів, прийнятому в межах ОЕСР. Хоча він пов'я­зує тільки держави, що є учасницями зазначеної Організації, у зв'язку з розширенням, особливо у 90-і роки минулого сторіч­чя, складу цієї Організації, значення даного документа не слід недооцінювати1.

Відповідно до ст. 1 Кодексу держави—учасниці підписалися під загальним зобов'язанням стосовно руху інвестицій, зміст яко­го зводиться до того, що члени Організації будуть поступово скасовувати обмеження руху капіталів тією мірою, яка необхід­на для ефективного економічного співробітництва.

Всі операції, що підлягають лібералізації, розподілені в Ко­дексі на два списки — список А та список Б. Операції, що вклю­чені до списку А, не можуть стати об'єктом нових обмежень з боку держави—члена, в той час як операції, вміщені в список Б, можуть таким обмеженням піддаватися. При цьому будь-яка дер­жава—член може зовсім скасувати обмеження щодо операцій, зазначених у списку А. Проте щодо цього списку діє так звана система стопору: раз здійснивши скасування, відповідна держа­ва вже не матиме права їх поновити. Щодо операцій зі списку Б остання система не діє, тобто держави щодо цього списку вільні як скасовувати, так і поновлювати дію скасованих раніше обме­жень.

Проте не слід забувати, що статус інвестицій за Кодексом вмонтовано в рух капіталу. Це означає, що вільний рух інвестицій забезпечується лише тією мірою, якою ці інвестиції втруча­ються (чи можуть здійснити вплив) на рух капіталів.