План
1. Види ризиків щодо іноземних інвестицій.
2. Правова характеристика національних механізмів гарантій інвестицій.
3. Створення Багатостороннього агентства з гарантії інвестицій.
4. Відшкодування ризиків.
1. Види ризиків щодо іноземних інвестицій.
Навіть найкращим чином захищена інвестиція не може бути визнана абсолютно безпечною, особливо коли йдеться про міжнародну інвестицію. Справа в тому, що інвестицію завжди супроводжують ризики, які бувають двох видів:
—економічні та
—політичні.
Економічні ризики виникають як наслідок економічних несподіванок або є результатами прорахунків інвестора, бо саме він має вести свою справу з урахуванням можливих економічних ризиків, тому ці ризики, як правило, не гарантуються1. Інша справа — ризики політичні, які випливають із заходів, що є наслідком дій держав, на території яких інвестування здійснюється. Зазначені ризики відрізняються тим, що вони, як правило, пов'язані з лихами, а тому характеризуються одночасно і своїми масштабами, і певним зовнішнім проявом, і непередбачува-ністю та нездоланністю. Тобто зазначені ризики певною мірою мають характер форс-мажорних обставин. Саме тому гарантування інвестицій («комерційне забезпечення некомерційної небезпечності»2) залишається єдиним надійним засобом отримання інвестором швидкої та, за можливості, повної компенсації своїх втрат, обумовлених дією названих ризиків.
Чому наслідки подібних ризиків у той чи інший засіб відшкодовуються інвестору? Справа в тому, що механізм гарантування діє в суспільних інтересах, бо він сприяє здійсненню ін вестицій особами держави-експортера капіталу в деяких інших країнах (імпортерах капіталу). З цієї точки зору механізми гарантії інвестицій є одночасно механізмами сприяння розвитку економіки держав-імпортерів.
Безумовною є взаємопов'язаність гарантування інвестицій із загальним забезпеченням їх безпеки. Розвинені держави, які здебільшого стають експортерами інвестицій, нададуть гарантії інвестиціям своїх осіб на території держав, що розвиваються, тільки тоді, коли держави-імпортери нададуть цим інвестиціям такі умови режиму й захисту, яких від цих держав очікують. Тим самим гарантування інвестицій стає могутнім стимулюючим інструментом, що примушує держави, які розвиваються, надавати зазначені умови режиму й захисту, оскільки в іншому випадку вони ризикують опинитися поза зоною вкладання коштів.
Механізми гарантування інвестицій в сучасних умовах поділяються на національні та міжнародні.
2. Правова характеристика національних механізмів гарантій інвестицій.
Усі розвинені держави мають зараз свої національні механізми гарантії інвестицій, які характеризуються здебільшого спільними рисами. По-перше, гарантії надаються тільки особам (фізичним або юридичним), що мають державну приналежність того, хто виступає гарантом. По-друге, гарантії надаються цим особам для здійснення інвестицій в певних країнах, які оцінюються під кутом зору їх політичної стабільності (не стану економічного розвитку). У цьому відношенні участь держави, на території якої планується здійснити інвестицію, у двосторонніх чи багатосторонніх договорах про захист інвестицій є бажаною умовою. По-третє, національні механізми гарантій завжди страхують тільки від політичних ризиків. Ці ризики зазвичай бувають чотирьох видів:
—ризик розірвання інвестиційного договору державою-імпортером інвестиції;
—ризик виникнення заворушень внутрішнього або зовнішнього характеру, які впливають на країну, на території якої здійснюється інвестиційна операція;
—ризики, пов'язані з неконвертованістю валюти або з перешкодами міжнародним переказам коштів, що випливають із заходів, здійснених державою, на території якої запроваджена інвестиція;
—ризик втрати власності на інвестицію, зокрема внаслідок заходів щодо експропріації або націоналізації, які здійснюються державою, на території якої мала місце інвестиція.
Гарантії втілюються у форму договору про гарантії, сторонами якого є орган з інвестиційних гарантій, який для цього отримав повноваження від державної скарбниці, та інвестор, що користується цими гарантіями. Тобто договір про гарантії — це договір внутрішнього права, який включено у правовий порядок держави, особою якого є інвестор, тому й спори, що виникають з гарантій, є спорами відповідного внутрішнього права.
Після закінчення Другої світової війни держави-експортери капіталів з метою захисту своїх інвесторів за кордоном від конкретних некомерційних ризиків почали створювати особливі схеми страхування інвестицій (США — в 1948 p., Японія — в 1956 p., ФРН — у 1958 p.). На кінець 1980 р. вже близько 20 країн прийняли схеми страхування для своїх інвесторів від політичних ризиків. При цьому необхідною умовою отримання інвесторами страховки зазвичай є наявність відповідної двосторонньої угоди між державою інвестора і державою вкладення капіталу1. Функції гарантування інвестицій на національному рівні покладаються зазвичай на установи, що спеціально створюються державами і наділяються правами юридичної особи під контролем держав. У США, наприклад, це Overseas Private Investments Corporation (OPIS) — Корпорація з іноземних приватних інвестицій; в Канаді — Корпорація розвитку експорту (ЕДС); у Франції — Французька компанія страхування зовнішньої торгівлі або Французький банк для зовнішньої торгівлі тощо2.
Орган з інвестиційних гарантій повинен відшкодувати інвестору збитки, яких останній зазнав унаслідок політичного ризику. Договори про гарантії зазвичай передбачають певний термін, по закінченню якого будуть встановлені збитки, якщо інвестор буде не здатний продовжувати ефективне здійснення своїх прав стосовно інвестицій. Щойно шкоду буде встановлено, орган з інвестиційних гарантій повинен сплатити інвестору суму передбаченої договором компенсації в обумовлені терміни.
Зрозуміло, що протягом дії договору інвестор має сплачувати органу, що надав гарантію, передбачену договором премію.
3. Створення Багатостороннього агентства з гарантії інвестицій.
Ідея доповнити або замінити національні механізми гарантування інвестицій міжнародними народилася у стінах Світового банку декілька десятиріч тому, не викликавши у розвинених держав особливого ентузіазму. Ця ідея реалізувалась у декількох напрямах, основний є прийняття Сеульської конвенції про створення Багатостороннього агентства з гарантії інвестицій.
Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій – БАГІ (Multilateral Investment Guarantee Agency – MIGA) заснована в 1988 році. Місцезнаходження – Вашингтон. Нараховує 145 членів. Україна стала членом БАГІ з 1995 року.
Основні цілі
Основні цілі:
- сприяння збільшенню притоку інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страхування, по некомерційним ризикам;
- здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню;
- надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.
Організаційна структура
Організаційна структура:
- Рада керуючих;
- Директорат;
- Комітет з розвитку;
- Президент.
Рада керуючих складається з тих самих осіб, що й Рада керуючих МБРР і виконує такі ж функції стосовно до цілей БАГІ. Директорат складається з 24 виконавчих директорів та їх заступників. Президент МБРР за посадою є головою Директорату БАГІ. Директорат займається поточними справами.
Комітет з розвитку являє собою групу міністрів великих країн; вони здійснюють моніторинг з проблем розвитку в сфері економіки й фінансів.
Президент БАГІ призначається Директоратом за пропозицією президента МБРР. Займається організаційною роботою.
Основні напрямки діяльності БАГІ
Вона була утворена з тим, щоб забезпечити потенційних інвесторів до країн, що розвиваються, від некомерціиних ризиків і таким чином стимулювала туди потоки інвестицій. До некомерціиних ризиків належать: війни, соціальні вибухи, експропріація вкладеного капіталу, неможливість переводу прибутку за кордон і таке інше.
Гарантії надаються тільки інвесторам із кран-членів БАГІ. Строк гарантій – 15-20 років по прямих інвестиціях, по позиках – понад три роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни-члена БАГІ; інвестиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ.
Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25% до 1,25% за кожні 100 доларів вартості гарантії. За станом на середину 1997 р. БАГІ видало гарантій на суму 3,4 млрд. доларів.
БАГІ надає консультативні й рекламні послуги через спеціальний Департамент політичних і консультативних послуг.
Це Агентство, хоча й належить до системи Світового банку (гл. 6.1.5), є цілком самостійною міжнародною організацією зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Воно має свої власні органи — Раду керуючих, Директорат і Президента. Кожна держава—член Конвенції призначає одного керуючого та одного заступника керуючого, які формують Раду керуючих, що діє від імені Багатостороннього агентства. Директорат становлять щонайменше 12 осіб, які призначаються Радою керуючих, і він здійснює керівництво операціями Багатостороннього агентства. Президент призначається Директоратом за пропозицією голови Директорату на невизначений строк, і він керує поточними справами Багатостороннього агентства (під наглядом Директорату).
Багатостороннє агентство має установчий капітал в один мільярд спеціальних прав запозичення (СДР — гл. 16.1.7), розподілений на 100 тис. акцій по 10 тис. СДР кожна1. Цей капітал утворюється за рахунок передплати держав (60% за рахунок передплати розвинених держав та 40% — за рахунок передплати держав, що розвиваються). Найбільшими вкладниками Агентства є США, Японія, ФРН, Франція та Велика Британія.
Безпосередньо Агентством або за його участю здійснюються гарантії двох видів:
—гарантії, що пов'язані з передплатним капіталом. Ці гарантії («ординарні» або «автоматичні») обмежуються розміром у 150% загального обсягу передплатного капіталу держави, і вони
надаються БАГІ тільки інвесторам з розвинених країн за інвестиціями у держави, що розвиваються;
—гарантії, що не пов'язані з передплатним капіталом. Ці гарантії як фактично, так і юридичне надаються не БАГІ. Воно виступає лише посередником у створенні спонсорською групою
держав особливого довірчого фонду, з якого буде надано гарантію. Оскільки Агентство у цьому випадку не несе відповідальності за гарантіями, їх розмір жодним чином не обмежується, і
вони можуть надаватися щодо будь-яких інвестицій.
4. Відшкодування ризиків.
Конвенція містить визначення політичних ризиків, від несподіваного настання яких Агентство гарантує відшкодування. Вони розподілені на такі чотири категорії.
1) Трансфертний ризик. Це випадки, коли держава, на території якої проводяться інвестиційні операції, в односторонньому порядку обмежує здатність інвестора здійснювати репатріацію прибутку та продукції, отриманих від реалізації інвестицій, включаючи продукцію, пов'язану з ліквідацією інвестицій. Тобто тут одночасно суміщеними є як ризик неконвертованості, так і ризик непереказуваності коштів, хоча, скоріш за все, ним будуть охоплюватися і махінації влад з обмінними курсами, які можуть привести до позбавлення інвестора прибутків та продукції, отриманих від реалізації його інвестиції.
2)Про ризик експропріації йшлося вище. До сказаного можна додати лише те, що за Сеульською конвенцією «традиційні» заходи, що мають загальне значення та яким не властивий
дискримінаційний характер, котрі влади держави-імпортера інвестицій здійснюють з метою упорядкування економічної діяльності, не будуть розглядатися як заходи з експропріації.
3)Ризик розірвання інвестиційного контракту. Відповідно до положень Сеульської конвенції в цьому випадку необхідно (і достатньо), щоб «розірвання» відбулося, та щоб інвестор, який став жертвою такого розірвання, не скористався відповідними засобами захисту від зазначеної односторонньої дії.
4)Ризик збройного конфлікту або громадських заворушень. Цей ризик не визначено, хоча коментар до Конвенції уточнює, що йдеться про повстання та революції, а в більш широкому пла
ні — про політичні події, що не контролюються владами держави, на території якої здійснюються інвестиції. Тобто ці події відрізняються своїм зовнішнім характером, непередбачуваністю та
нездоланністю (терористичні акти цим ризиком, у принципі, не охоплюються).
Діяльність Багатостороннього агентства виявилася досить-таки плідною. Кількість його членів з 29 (1988 р.) збільшилась у понад п'ять разів. За рішенням Агентства чимало держав Східної Європи було віднесено до категорії групи II (країн, що розвиваються), а в 1998 р. ним було створено спеціальний довірчий фонд для забезпечення гарантій інвестиціям, які спрямовуються в Україну. Зараз є всі підстави вважати, що саме під егідою БАГІ може бути здійснено кодифікацію норм міжнародного права, яка буде здатна замінити правове регулювання інвестицій шляхом укладення чисельних двосторонніх конвенцій.