У другій половині 80-х – на початку 90-х рр. боротьба за національне й культурне відродження стала одним з
пріоритетних завдань національно-демократичних сил. У лютому 1989 р. було створено товариство шанувальників
української мови, а через два роки – «Просвіту» ім. Т. Шевченка.
Представники творчої інтелігенції підняли голос на захист української мови. У різних містах України засновувалися
культурологічні товариства, метою яких було її відродження. 8 грудня 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про мови.
Українська мова набула статусу державної, інші отримали право на розвиток і використання в житті етносів республіки.
У листопаді 1988 р. на зборах київської організації Спілки письменників України визріла ідея створити ініціативну групу
«Рух на підтримку перебудови». Незважаючи на опір компартійної номенклатури, станом на вересень 1989 р. Рух
нараховував майже 280 тис. осіб. Це була масова всеукраїнська демократична організація. Того ж місяця відбувся Установчий
з’їзд Народного Руху, який затвердив Програму й Статут організації, обрав її керівні органи. До Програми ввійшли
положення про надання українській мові статусу державної, відродження національної символіки, відновлення діяльності
Української православної та Української греко-католицької Церков, закриття ЧАЕС.
Наприкінці 1989–1990 рр. на основі самодіяльних громадських організацій та рухів в Україні виникають численні
політичні партії. У вересні 1990 р. Президія Верховної Ради України ухвалила постанову «Про порядок реєстрації
громадських об’єднань», що створило відповідну юридичну базу багатопартійності в республіці. У квітні 1990 р. на базі УГС
було створено Українську Республіканську партія (УРП). Лідером партії обрано Л. Лук’яненко. Головною метою діяльності
партія проголосила створення Української самостійної соборної держави. У березні 1990 р. І. Драч, Д. Павличко, В.
Яворівський заявили про створення Демократичної партії України (ДемПУ). Головною метою проголосили досягнення
державної незалежності України. Тоді ж виникли Соціал-демократична партія України, Об’єднана соціал-демократична
партія України, Партія зелених України, Ліберальна партія, Народна партія та ін. Всі новостворені партії в Україні були в
опозиції, виступали проти гегемонії Компартії в суспільстві, добивалися докорінних змін у соціально-економічному й
політичному житті країни.
Демократизація суспільно-політичного життя, гласність, послаблення, а згодом і ліквідація цензури відкрили замовчувані
або сфальсифіковані події в історії України, сприяли поверненню несправедливо забутих імен діячів української культури та
їхніх творів. Протягом 1987–1991 рр. поступово відкривалася правда про національно-визвольну боротьбу українського
народу 1917–1920 рр., Голодомор 1933 р., колективізацію, масові репресії тоталітарного режиму.
Важливою складовою національно-культурного відродження був дозвіл на діяльність заборонених Української греко-
католицької (УГКЦ) та Української автокефальної православної (УАПЦ) Церков. У зв’язку з відновленням історичної
справедливості постало питання про повернення їхньої власності, що раніше відійшла до РПЦ.
