Протягом 70–80-х рр. ХХ ст. десятки тисяч наукових розробок українських учених було впроваджено у виробництво.
Однак гальмівним чинником було те, що командно-адміністративна економіка не була зорієнтована на швидке впровадження
наукових новацій і прогресивних ідей у виробництво. Жорстке планування з постійним зростанням показників зумовлювало
низьку спроможність економіки та суспільства використовувати досягнення НТР, штовхало на пошук екстенсивних, а не
інтенсивних шляхів розвитку. Наукові розробки впроваджувалися здебільшого тим самим методом адміністративного тиску,
наказу чи розпорядження. Велика кількість наукових досягнень, технологій, винаходів і розробок циркулювала лише в
науковому середовищі, не знаходячи попиту на виробництві, а якщо й знаходячи, то радше за межами СРСР. Винятки
становили тільки розробки в інтересах військово-промислового комплексу і великі наукові проекти загальновійськового
значення.
У розвитку наукової діяльності діяли ті самі закони й принципи, що і в радянському суспільстві. Екстенсивний розвиток
економіки визначив такий самий шлях розвитку науки. В складі АН УРСР утворювалися нові спеціалізовані наукові
установи, відділи та лабораторії, виникали численні підрозділи. Більшість із них займалися новими перспективними
напрямами наукових досліджень (інститути напівпровідників, радіотехнічних проблем, проблем міцності, металофізики,
геофізики, хімії високомолекулярних сполук, кібернетики, ядерних досліджень), але були й такі, що виникали на хвилі
реорганізації, кон’юктури, без достатніх на те об’єктивних підстав. Подібні рішення призводили до розпорошення наукових
сил, диспропорції наукового потенціалу, нераціонального його використання, не відповідали вимогам підвищення
ефективності академічної науки, що й обумовило їх перегляд, визнання помилковими.
