Незаперечним досягненням доби М. Хрущова була соціальна політика майже в усіх сферах суспільного життя.
У березні 1956 р. радянський уряд скоротив тривалість робочого дня на дві години в передвихідні та передсвяткові дні.
Було збільшено тривалість відпусток, пов’язаних з вагітністю і пологами (з 77 до 112 календарних днів). У квітні скасовано закон 1940 р., що «прив’язував» робітників до підприємств, на яких вони працювали. Тепер працівники мали право змінювати місце роботи, за два тижні попередивши адміністрацію про свій намір. Становище селян, однак, залишалося незмінним: не маючи паспортів, вони не могли залишити свій колгосп або радгосп. Скасовувалася плата за навчання в старших класах середніх шкіл та вищих навчальних закладах.
У липні 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії, згідно з яким значно збільшився розмір мінімальних пенсій і обмежилися розміри високих. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Середній розмір пенсій збільшився майже вдвічі.
Державна система соціального забезпечення колгоспників почала діяти тільки з липня 1964 р. і була менш радикальною.
Право на пенсію отримали колгоспники: чоловіки – від 65 років (якщо мали стаж роботи не менше за 25 років) і жінки – від 60 років (стаж роботи – від 20 років). Мінімальні розміри пенсій для колгоспників були зовсім мізерні. І все-таки це був істотний крок уперед порівняно зі становищем, що існувало до того часу.
У вересні 1956 р. уряд видав постанову про підвищення в середньому на третину заробітної плати малооплачуваним робітникам і службовцям, підвищувався неоподатковуваний мінімум заробітної плати.
В липні 1957 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про розвиток житлового будівництва в СРСР». У ній ставилося завдання надати кожній сім’ї окрему квартиру. Понад 3 млн. квартир, споруджених у містах і робітничих селищах України за десять років, істотно пом’якшили житлову проблему.
