Хоча серед певних політичних кіл Польщі домінували відверто шовіністичні настрої, вона все-таки залишалася
європейською державою, що ґрунтувалася на конституційних засадах. Тому українці тут, попри статус другосортних
громадян, перебували в кращому політичному становищі, ніж їхні співвітчизники в СРСР. Політична палітра
західноукраїнського суспільства налічувала 12 партій, які передавали всю гаму ідеологічних переконань – від украй лівих до
вкрай правих. Загалом у визвольному русі західних українців проти польського панування в міжвоєнний час чітко
простежуються три основні течії: легальна, націоналістична та комуністична.
Важливою ланкою діяльності «легального сектору» були підтримка та розвиток мережі українських громадських
організацій: культурно-освітніх, економічних, молодіжних, спортивних тощо. Їхнє значення в умовах польської окупації
важко переоцінити. Так, товариство «Просвіта», згуртувавши близько півмільйона членів, підтримувало діяльність читалень,
публікувало навчальні матеріали, проводило низку курсів.
Певних успіхів удалося домогтися у вищій освіті та науці. Практично позбавлені доступу до ВНЗ на території Польщі,
українські вчені й молодь заснували потай від влади Український таємний університет у Львові (1921—1925).
Важливим чинником визвольного руху галицьких українців була греко-католицька Церква, національний характер якої
остаточно викристалізувався завдяки її главі митрополиту А. Шептицькому. Захищаючи інтереси пригнобленого люду, він
використовував свій хист, авторитет, власні фінанси. Щороку утримував 40 бідних студентів, у Львові на власні кошти
збудував середню школу, надавав матеріальну допомогу приватним школам, був щедрим меценатом та добрим знавцем
українського мистецтва.
Невпинне піднесення в міжвоєнні роки переживав український націоналізм. Це пояснювалося браком будь-яких
перспектив для українців у Польській державі домогтися права на національне самовизначення парламентськими засобами
та крахом радянофільських ілюзій, які певний час панували серед частини західноукраїнського суспільства. Націоналізм був
формою природного інстинкту української нації, як і будь-якої іншої, до самозбереження та самоповаги.
